Крижаний - Янина Кап (Зоя Маг)

Той уважно подивився на нього, але, впізнавши, лише кивнув. 

— Чекайте тут, — сказав він і пішов у глиб ресторану. 

Через кілька хвилин адміністратор повернувся. 

— Він вас прийме. Слід за мною. 

Леонід ішов за хлопцем, поки вони не дійшли до окремого залу. Усередині за столом сидів Сухар. Це був чоловік середніх років, із хижим виразом обличчя та вузькими очима, які, здавалося, бачили наскрізь. Він усміхнувся, коли побачив Леоніда. 

— О, який сюрприз. Сам пан Ткаченко вирішив нанести візит. Сідай. 

Леонід повільно опустився на стілець навпроти. 

— Ти добре знаєш, чому я тут, — почав він, дивлячись прямо в очі Сухарю. 

Той розсміявся. 

— А що, як ні? Я людина зайнята, Льоню. У мене багато справ. 

— Тоді дозволь освіжити твою пам’ять, — відповів Леонід холодно. — Обшук у моїй кав’ярні. Підкинуті наркотики. Падіння доходів. Ти дійсно думаєш, що я не здогадаюся, звідки ростуть ноги? 

Сухар нахилився вперед, спираючись ліктями на стіл. 

— Я не знаю, про що ти говориш. Але якщо хочеш розібратися, то слухай мене уважно. Твій бізнес — це хороший актив. Але світ змінився, Льоню. Якщо ти хочеш, щоб твої кав’ярні працювали далі, тобі потрібно навчитися ділитися. 

— Ділитися? — перепитав Леонід, стискаючи кулаки. 

— Так, — відповів Сухар, спокійно розправляючи серветку на столі. — Ти ж розумієш, зараз усі підтримують одне одного. Це не 2010-ті. Хочеш, щоб тебе не чіпали, — плати за спокій. 

— І це ти називаєш підтримкою? — Леонід ледве стримував гнів. 

— Це я називаю правилами гри, — відповів Сухар. 

Леонід відчував, як напруга в повітрі стає майже відчутною. 

— Якщо ти думаєш, що я просто погоджуся на це, то ти мене погано знаєш, — сказав він, підводячись. — І якщо ти ще раз спробуєш щось зробити проти мене чи моїх людей, я зроблю все, щоб тебе посадили. 

Сухар лише злегка всміхнувся. 

— Тобі варто бути обережним, Льоню. Світ жорстокий. 

— Побачимо, — кинув Леонід і вийшов із кімнати, не обертаючись. 

На вулиці біля своєї автівки його вже чекав Сергій. 

— Як усе пройшло? — запитав він і підійшов ближче. Леонід повернув до припаркованого неподалік позашляховика і став біля водійських дверцят. Стомлено притулився до них спиною й витягнув з кишені куртки пачку цигарок та запальничку. 

— Як і очікував. Він прямо сказав, що це його гра, і що я маю платити за спокій. — спокійно підкупив та випустив тут цівку диму.

— Що далі? — запитав Сергій.

Леонід затягнувся, подивився на нього і твердо сказав: 

— Ми знайдемо його слабке місце. І зробимо так, щоб гра закінчилася на моїх умовах.