Червоне і чорне - Стендаль

І раптом їй спало на думку жахливе слово «перелюбство». Уся та гидка, бридка розпуста, що інколи йде поруч з чуттєвим коханням, раптом стала перед нею. Ці переживання намагались потьмарити й забруднити ніжний і прекрасний образ Жюльєна і щастя кохати його. Майбутнє малювалось їй у зловісних барвах. Пані де Реналь вже бачила, як усі зневажають її.

Це були жахливі хвилини; душа її блукала в невідомих краях. Тільки-но їй випало несподіване щастя, а вона вже поринула в безодню жахливих мук. Пані де Реналь не уявляла, що можна так страждати, розум її затьмарився. На одну мить в неї майнула думка признатись чоловікові в тому, що вона боїться закохатися в Жюльєна. їй довелося б тоді розказати про нього все. На щастя, вона пригадала повчання, почуте колись, напередодні весілля, від тітки, — повчання про те, як небезпечно бути відвертою з чоловіком, що, зрештою, е володарем своєї дружини. В нестерпному розпачі вона заламувала руки.

В уяві пані де Реналь безладно виникали найсуперечливіші й болісні думки. То вона боялась, що Жюльєн не кохає її, то раптом її охоплював жах, вона відчувала себе злочинницею й тремтіла так, немов її завтра мали виставити біля ганебного стовпа на міській площі в Вер'єрі з дощечкою на грудях, що оповідує всіх про її перелюбство.

Пані де Реналь не мала ніякого життєвого досвіду; навіть коли б вона була при здоровому розумі й твердій пам'яті, їй би не спало на думку, що завинити перед богом — це не те, що стати жертвою загальної зневаги й зазнати прилюдної ганьби.

Коли жахлива думка про перелюбство і про все те безчестя, яке цей злочин, здавалось їй, неминуче тягне за собою, покидала її і коли вона починала мріяти про насолоду жити з Жюльєном в невинності, як жила досі, її жахала нова нестерпна думка, що Жюльєн кохає іншу жінку. Вона пригадувала, як він зблід, злякавшись, що в нього відберуть її портрет або що він скомпрометує її, якщо хтось його побачить. Вперше вона бачила страх на А його благородному й спокійному обличчі. Ніколи він не виявляв такого хвилювання через неї або через її дітей. Ця нова думка довела її горе до такої міри, якої не може знести людська душа. Пані де Реналь мимоволі застогнала, і її стогін збудив покоївку. Раптом вона побачила перед собою полум'я свічки і впізнала Елізу, що стояла біля її ліжка.

— То це вас він кохає? — скрикнула вона в нестямі.

Покоївка, здивована незвичайним збудженням своєї пані, на щастя, не звернула ніякої уваги на ці дивні слова. Пані де Реналь зрозуміла, що вчинила якусь необережність.

— В мене гарячка, — сказала вона їй, — і я, здається, марила. Побудьте біля мене.

Змушена стримуватись, вона помалу прийшла до тями, і їй стало трохи легше. Розум, що покинув її, поки вона у була в напівзабутті, тепер прояснився. Щоб уникнути щ пильного погляду покоївки, вона наказала їй читати газету. Під монотонний голос дівчини, що читала довгу статтю «Щоденної газети», пані де Реналь прийшла до добро) чесного рішення — поводитись із Жюльєном, коли вона його знов побачить, якомога холодніше.

XII. ПОДОРОЖ

В Парижі можна побачити елегантних людей, в провінції трапляються люди сильної вдачі.

Сійвс

На другий день, о п'ятій годині, перше ніж пані де Реналь вийшла з спальні, Жюльєн уже відпросився в її чоловіка на три дні. Несподівано для себе Жюльєн відчув бажання побачити пані де Реналь, йому пригадалась її прекрасна рука. Він вийшов у сад; вона довго змусила себе чекати. Але якби Жюльєн кохав її, він помітив би її за прочиненими віконницями другого поверху; притулившись чолом до шибки вікна, вона дивилась на нього. Нарешті, всупереч усім своїм рішенням, пані де Реналь наважилась вийти в сад. Замість звичайної блідості на лиці її зараз палав рум'янець. Ця щиросерда жінка видимо хвилювалась. Якась вимушеність, навіть гнів порушували властивий їй вираз спокійної ясності, яка немов підносила її високо над буденними життєвими інтересами і надавала її небесним рисам стільки чарів.

Жюльєн поквапно підійшов до неї. Він захоплено милувався її гарними оголеними руками, напівприкритими накинутою наспіх шаллю. На свіжому ранковому повітрі, здавалось, ще яскравіше палали її щоки, на яких після пережитих за ніч хвилювань грав гарячковий рум'янець. Ця скромна й зворушлива краса, одухотворена думкою — чого не встрінеш у простолюдки, — немов збудила в Жюльєні ту сторону його душі, про яку він і сам не здогадувався. Захоплений жіночою красою, якою жадібно впивався його зір, він не мав сумніву, що його зустрінуть приязно. Тим більше вразила Жюльєна її підкреслено крижана холодність, в якій він запідозрив бажання поставити його на місце.

Радісна усмішка завмерла на його устах; він знов згадав, яке місце посідає в суспільстві, особливо — в очах знатної дами й багатої спадкоємиці. Він в одну мить змінився на обличчі: на ньому позначилась гордовитість і злість на самого себе. Він відчув пекучу досаду, що прочекав тут більше ніж годину тільки для того, щоб його принизили.

«Лише дурень може гніватись на інших, — казав він собі. — Камінь падає тому, що він важкий. Невже я завжди буду такою дитиною? Коли я нарешті навчуся віддавати цим людцям саме стільки душі, скільки належить за їхні гроші? Якщо я хочу поважати сам себе й домогтися їхньої поваги, треба показати їм, що тільки моя бідність укладає угоди и з їхнім багатством, а моє серце віддалене на тисячу льє від їхнього нахабства, воно тоді так високо, що до нього не можуть торкнутись нікчемні вияви їхньої зневаги або ласки».

У той час, як ці почуття сповнювали душу юного гувернера, його рухливе обличчя набирало виразу враженої гордості й люті. Пані де Реналь зовсім розгубилася. Доброчесна холодність, якою вона хотіла його зустріти, змінилась на її обличчі виразом співчуття — співчуття, пройнятого подивом перед несподіваною зміною його настрою, Незначущі фрази, якими звичайно обмінюються вранці, — про здоров'я, про гарну погоду, — застигли на вустах в обох. Розум Жюльєна не був затьмарений пристрастю, а тому він зумів показати пані де Реналь, що не вважає їхні стосунки дружніми: він нічого не сказав їй про свій від'їзд, вклонився й пішов.

В той час, як вона стежила за ним очима, вражена похмурою зверхністю його погляду, ще вчора такого привітного, до