Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Ні...
— Зробитись тут, як у Барселоні, спадкоємцем старої богомолки, за допомогою Азії...
— Злочин?..
— Залишався тільки цей спосіб, щоб забезпечити твоє щастя. Кредитори непокояться. Якби тебе почали переслідувати судові пристави і якби тебе вигнали з палацу де Гранльє, — що з тебе було б? Настав би час розплати з дияволом.
Лжесвященик показав жестом, як людина кидається у воду, потім він спрямував на Люсьєна один із тих пильних і пронизливих поглядів, через які воля сильних людей проходить у душу слабких. Цей причаровуючий погляд, який зламав усякий опір, свідчив, що між Люсьєном і його порадником були не тільки таємниці життя і смерті, але й почуття, які стояли настільки вище від звичайних почуттів, наскільки цей чоловік був вищий за своє низьке становище.
Примушений жити поза світом, куди йому закон назавжди заборонив повернутись, виснажений пороком і лютим жахливим опором, але обдарований душевною силою, що жерла його, цей чоловік, огидний і великий, невідомий і уславлений, палаючи у гарячці життя, відроджувався в прекрасному тілі Люсьєна, душа якого стала його душею. Люсьєн, якому він передав свою стійкість і залізну волю, заступав його в соціальному житті. Для нього Люсьєн був більше ніж сином, більше ніж коханою жінкою, більше ніж родиною, більш ніж життям, — він був його помстою; а що сильні душі дорожать почуттям більше ніж існуванням, то він прив’язав його до себе нерозривними путами.
Купивши життя Люсьєна в момент, коли поет зробив у розпачі крок до самогубства, він запропонував йому одну з тих пекельних угод, що трапляються тільки в романах, але жахлива можливість яких часто була доведена в трибуналі славетними судовими драмами. Даючи Люсьєнові всі втіхи паризького життя, доводячи йому, що він може створити собі прекрасне майбутнє, він зробив його своєю річчю. До того ж, ніяка жертва не здавалась тяжкою цій страшній людині, коли йшлося про його друге “я”. При всій своїй силі він був такий поблажливий до примх свого улюбленця, що нарешті повідав йому свої таємниці. Можливо, що ця моральна спільність була між ними зайвою ланкою. З того дня, коли була викрадена Торпіль, Люсьєн знав, на якому страхітті базується його щастя.
Сутана іспанського священика приховувала Жака Коллена, уславленого каторжника, який десять років тому жив під міщанським ім’ям Вотрена в пансіоні Воке разом з Растіньяком і Б’яншоном. Жак Коллен, на прізвисько Дурисмерть, що втік із рошфорської[36] каторги майже негайно після того, як його туди повернули, скористався прикладом славетного графа де Сент-Елен[37], уникнувши всього того, що було помилкового в сміливому вчинку Куаньяра. Підмінити собою яку-небудь чесну людину й провадити далі життя каторжника — завдання, дві частини якого так суперечать одна одній, що це нарешті призведе до фатальної розв’язки, особливо в Парижі; бо, пробравшись у яку-небудь чесну родину, засуджений в десять раз збільшує небезпеку. Крім того, щоб бути убезпеченим від розшуків, чи не треба поставити себе понад усі звичайні життєві інтереси? Світська людина підлягає випадковостям, які рідко загрожують тому, хто не стикається зі світом. До того ж, сутана — найнадійніше з переодягань, якщо можна доповнити його зразковим самотнім і бездіяльним життям.
— Отже, я буду священиком, — сказав сам до себе цей громадянський мрець, який хотів за всяку ціну воскреснути для соціального життя, щоб задовольнити свої пристрасті, такі ж дивні, як і він сам.
Громадянська війна, яку конституція 1812 року розпалила в Іспанії, куди пустилась ця енергійна людина, дала йому змогу крадькома вбити з засади справжнього Карлоса Ерреру. Незаконний син вельможі, давно покинутий своїм батьком, він не знав, якій жінці завдячує народженням; цей священик мав політичне доручення у Францію від короля Фердинанда VII, якому його рекомендував один єпископ. Єпископ, єдина людина, яка цікавилась Карлосом Еррерою, помер у той час, коли цей блудний син церкви подорожував із Кадікса в Мадрид і з Мадрида у Францію. Щасливий з того, що зустрів таку бажану особу, до того ж за найсприятливіших умов, Жак Коллен поранив собі спину, щоб знищити фатальні букви, і змінив собі обличчя за допомогою хімічних реактивів. Змінюючи свою зовнішність перед трупом священика, перш ніж знищити його, він спромігся надати собі деякої подібності до свого двійника. Щоб завершити цю метаморфозу, майже таку саму чарівну, як і перетворення того дервіша з арабської казки, який, бувши старим, навчився входити в молоде тіло за допомогою магічних слів, — каторжник, який говорив іспанською мовою, вивчив латинь, наскільки її треба було знати андалузькому священикові.
Бувши скарбником трьох каторжних в’язниць, Коллен був багатий завдяки вкладам, довіреним його визнаній, хоч і вимушеній чесності: між такими компаньйонами помилка оплачується ударом кинджала. До цієї суми він додав гроші, видані єпископом Карлосу Еррері. Перед тим як залишити Іспанію, він зумів заволодіти скарбами однієї барселонської святобожниці, якій він відпустив гріхи, пообіцявши відшкодувати гроші, викрадені за допомогою вбивства, вчиненого нею колись, — звідки й походило майно покутниці. Зробившись священиком, мавши таємне доручення, що забезпечувало йому найсолідніші рекомендації в Парижі, Жак Коллен вирішив нічого не робити такого, що могло б компрометувати його звання, і поклався на свою нову долю, коли зустрів Люсьєна на шляху з Ангулема до Парижа. Хлопець здався священикові чудовим знаряддям для досягнення влади, він врятував його від самогубства, сказавши йому:
— Віддайтесь служителеві божому так, як віддаються дияволові, і ви матимете всі шанси на нову долю. Ви будете жити, немов уві сні, а найгіршим пробудженням буде смерть, яку ви самі собі хотіли заподіяти.
Спілка цих двох людей, яким судилося злитися в одну істоту, базувалась на цьому високому міркуванні, яке Еррера зміцнив тим, що спритно зробив Люсьєна своїм співучасником. Обдарований талантом розбещувача, він згубив чесність Люсьєна, кидаючи його у жорстокі злидні і витягаючи з нестатків, завдяки його мовчазній згоді на лихі або ганебні вчинки, що залишали самого Люсьєна незаплямованим, чесним і благородним в очах світу. Люсьєн був світським блиском, у сутінку якого хотів жити лжеабат.
— Я автор, ти будеш драмою. Якщо тобі не пощастить, то освистаний буду я, — сказав він одного разу, зізнавшись у блюзнірстві свого переодягання.
Карлос ішов обережно від признання до признання, пристосовуючи огидність звірюваних таємниць до міри своїх успіхів і
