Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Усі знають про сумний скін цього вельможі, що стався в Неаполі через два місяці після французької революції 1830 року: високоповажний Джордж Густав, маркіз Стайн, граф Ґонт із Гонт-касла, пер Ірландії, віконт Гелборо, барон Пічлі і Грілсбі, кавалер найблагороднішого ордена Підв’язки, іспанського Золотого руна, російського ордена святого Миколая першого ступеня, турецького ордена Півмісяця, перший лорд Пудреної кімнати і грум Чорних сходів, полковник Гонтського, або ж власного його вельможності регента загону міліції, куратор Британського музею, старший брат гільдії святої Трійці, член правління коледжу «Білі ченці» і доктор цивільного права, — помер після кількох серцевих нападів, викликаних, як писали газети, душевним струсом, якого чутливому лордові завдало падіння стародавньої монархії.
В одному тижневику з’явився красномовний перелік; чеснот маркіза, його заслуг, талантів та добрих вчинків. Його милість був такий вразливий і такий відданий славетному домові Бурбонів, на спорідненість з яким він претендував, що не міг пережити лиха своїх найясніших родичів. Тіло його поховано в Неаполі, а його серце — те серце, яке завжди хвилювали почуття високі і благородні,— привезено в срібній урні до Гонт-касла.
В особі маркіза, — казав містер Бог, — убогий люд і красні мистецтва втратили добродійника й опікуна, суспільство — одну з своїх оздоб, Англія — одного з найбільших патріотів та державних діячів і т. д. і т. д.
Його духівницю потім довго опротестовували, навіть пробували змусити пані де Беладонну повернути славетний діамант, званий «оком іудея», який його милість завжди носив на вказівному пальці і який та дама начебто зняла з нього після смерті маркіза. Проте його відданий приятель і служник мосьє Фіч довів, що перстень був подарований згаданій пані де Белладонні за два дні до смерті маркіза, так само як і банкноти, коштовності, неаполітанські та французькі процентні папери тощо, які були в секретері його милості і яких вимагали через суд спадкоємці в цієї невинно скривдженої жінки.
Розділ LXV дуже діловий і дуже приємний-Другого дня після зустрічі біля грального столу Джоз вичепурився надзвичайно старанно й пишно і, не вважаючи за потрібне сказати бодай слово про події минулої ночі й спитати, чи не хоче хтось із його супутників прогулятися з ним, дуже рано вийшов з дому і невдовзі вже про щось дізнавався біля дверей готелю «Слон». З нагоди карнавалу там було повно гостей: за столами на вулиці вже сиділи люди, курячи й попиваючи місцеве неміцне пиво, у вестибюлях стояли хмари диму. Містера Джоза, коли він велично спитав каліченою німецькою мовою, де йому знайти особу, яка його цікавила, справили на самий верх будинку — вище за номери другого поверху, де мешкало кілька чужоземних купців, які влаштували там виставку своїх коштовностей та парчі, вище за апартаменти третього поверху, де розмістився штаб гральної фірми, вище за четвертий поверх, який весь найняла славетна мандрівна трупа вольтижерів і акробатів, ще вище, аж до невеличких комірчин на горищі, де серед студентів, комівояжерів, дрібних торговців і селян, що приїхали до столиці на свято, Бекі знайшла собі гніздечко — скромний, брудний куток, де рідко шукала притулку краса.
Бекі подобалося таке життя. Вона приятелювала з усіма пожильцями — з торговцями, професійними гравцями, акробатами, студентами. Вона мала неспокійну, легковажну вдачу, успадковану від батька й матері, що обоє були представниками богеми і за своїми уподобаннями, і за обставинами життя. Якщо під рукою не було якогось лорда, Бекі залюбки розмовляла з його провідником; гамір, метушня, горілчаний дух і тютюновий дим, бундючні манери нужденних акробатів, жаргон обслуги гральних столів, співи і бешкети студентів — увесь цей шарварок, що панував у готелі, подобався Ребеці й розважав її навіть тоді, як їй не щастило і вона не мала чим сплатити рахунок. Тим миліший був їй цей гармидер тепер, коли її гаманець наповнився грішми, які їй виграв учора ввечері Джорджі! Джоз, порипуючи східцями й сопучи, здолав останній марш, зупинився, трохи відсапався, витер піт і заходився шукати дев’яносто другий номер. Двері навпроти, в дев’яностому номері, були відчинені. Там на ліжку лежав якийсь студент у ботфортах та в брудному халаті й курив довгу люльку. Другий студент, з довгим білявим волоссям, у вишитій шнурами куртці, незвичайно ошатній, але також брудній, стояв навколішки біля дверей дев’яносто другого номера й вигукував у замкову щілину благання, адресовані особі, що перебувала всередині.
Ідіть геть, — відповів йому такий знайомий голос, що Джоз затремтів. — Я жду когось… До мене зараз прийде мій дідусь. Він не повинен бачити вас тут.
Ангеле мій, Englànderin!1—волав далі студент з білявим волоссям і великим перснем на пальці.— Згляньтеся на нас! Призначте побачення! Пообідайте зі мною і Фріцом у парковому готелі. Буде печеня з фазанів, портер, сливовий пудинг і французьке вино. Ми загинемо з туги, якщо ви відмовитесь! — Неодмінно загинемо! — підтвердив юний аристократ з ліжка.
Цю розмову й почув Джоз хоч нічого не зрозумів з неї, бо ніколи не вивчав мови, якою її провадили.
Newmero kattervang dooze, si vousplait / Номер дев яносто другий, будь ласка (калічена франц./,— велично, за своїм звичаєм, сказав Джоз, коли нарешті здобувся на слово.
Quater fang fooce! — повторив студент і, схопившись на ноги, кинувся до своєї кімнати.
Двері зачинилися, і Джоз почув, як він і його товариш на ліжку зареготали.
Бенгалець стояв, спантеличений цією подією, коли двері дев’яносто другого номера відчинилися самі, і в них з’явилося лукаве, пустотливе обличчя Бекі. її погляд упав на Джоза.
Це ви? — мовила вона, виходячи в коридор. — Як я на вас чекала. Стривайте! Ще не заходьте… за хвилину-я вас прийму.
За ту хвилину вона сховала в постіль баночку з рум’янами, пляшку з коньяком і тарілку з ковбасою, пригладила носи і врешті впустила свого гостя.
Замість вранішнього халата на ній було рожеве доміно, трохи вилиняле, не зовсім чисте й подекуди поплямлене помадою, зате s широких рукавів виглядали білі, як сніг, гарні руки, а тонкий стан був підперезаний поясом, що непогано відтінював її струнку, тендітну постать. Бекі за руку
