Не плач, кохана! - Нік Ремені

Зміна зайняла свої робочі місця. Як і вчора, ми з Клавою входимо в ритм і злагоджено працюємо. Вона не дивиться в мій бік. Я не відриваю очей від її обличчя, яке обрамляє тепла коричнева хустка.

Ось Вася вимикає дробарку. Вся зміна поспішає в конторку погрітися і відпочити. Підходжу до Клави, перегороджую їй дорогу. Дивлячись у карі широко відкриті очі, кажу:

— Давай поговоримо.

Вона зупинилася, подивилася на мене в упор темними очима, твердим голосом, що ніяк не в'язався з її зовнішнім виглядом, запитала:

— Про що?! В черговий раз потрахатися несила? А ні с ким?

— Вісім років жінку не пробував, — відповів їй.

Я не очікував такої прямої і різкої відповіді.

— Тільки поговорити з тобою хочу. Більше у мене жодних намірів немає.

— Не заговорюй зуби. Всі мужики козли. У них немає нічого святого. Вам би лише перепихнутися.

Вона обійшла мене стороною і побігла в конторку.

А я стояв, як укопаний, ніяк не міг прийти до тями. Звідки у цієї тендітної жінки така різкість? Що я встиг зробити їй поганого?

До кінця дня ми з Клавою не розмовляли. Дотик її і моїх пальців став звичним. Ми перестали звертати на це увагу.

Кілька днів не робив спроб залишитися з Клавою наодинці і поговорити віч-на-віч. Не знав, як до неї підступитися. Але нею весь час були зайняті мої думки. Я думав, звідки вона, чим займалася до зони і як потрапила сюди. Чим буде займатися, коли звільниться…

Зламалася дробарка. Вася Цвях поліз у електродвигун. Там перегорів один з контактів. Ми з Клавою возилися з мішком. Вона насипала багато борошна. Не могла його як слід зав'язати.

Я що є сили закручував мішок. Вона, знявши товсті рукавиці, надійно стягнула закрутку зав'язкою. Коли все зробили, запитав її:

— Звідки у тебе стільки гонору?

— Не забивай мені голову.

— Недоступна!

— Ти мене за курву не тримай. Розкладатися для тебе я не збираюся.

— Єтіт твою наліво. Навіть поговорити нормально не можна.

— Про що з вами, козлами смердючими, можна розмовляти!?

— Зрозуміло. Куди мені!

Мені незрозуміло, як ця тендітна жінка може говорити такі різкості. Ніколи не подумаєш, дивлячись на її мініатюрну фігурку.

Я відношусь до тих чоловіків, які не звикли базарити про своє захоплення протилежною статтю, пускати понти, щоб схилити обраницю на свою сторону. В таборі теж намагаюся бути максимально чесним.

— Не виходить? — запитав Молдаван, який був свідком нашої розмови.

— Уявила себе англійською королевою. Я кланятися їй не збираюся.

Наші відносини сприйняв як належне. Видно, мені баби не бачити, як своїх вух. З смердючих козлів у неї не виходжу. Стерво!

Клава теж не робила жодних спроб зблизитися зі мною.

Так тривало недовго. Все вийшло якось само собою, стрімко. Видно, що ми з нею все-таки бажали одного і того ж.

Закінчувався робочий тиждень. Цвях у черговий раз вимкнув двигун. Стук дробарки затих. Зміна потягнулася в контору.

У Клави тільки набрався мішок. Весь у муці, втомлений і весь змерзлий від холоду, в дірявих гнидниках, я звичним рухом відтягнув мішок від дробарки.

Вона взяла зав'язку, обмотала нею кілька разів мішковину, туго зав'язала. Тепер мені належало віднести мішок з борошном на склад.

Я поспішав. Випадково взявся за руку Клави. Подальше відбулося машинально. Замість того, щоб відразу відпустити її руку, міцно стиснув. Клава спробувала її звільнити. Потягнув її до себе. Вона впиралася. Це додало мені сили і рішучості. Притиснув її і почав цілувати. З хвилину ми не пам'ятали одне одного, не орієнтувалися, де ми знаходимося.

Мною опанувало таке бажання, що я не міг зупинитися. Обняв жінку, потягнув її на мішки.

— Що ти робиш? — шепотіла вона злякано.

Але я не володів собою. Завалив на мішки її тендітне тіло. Задер поділ довгої сірої спідниці.

І в цей час сталося непередбачене. Точно вибух. Фонтаном вдарило між моїх ніг. Одяг і тіло залила слизька рідина.

Я враз розслабився. Опустився на мішок, позбавлений всякого бажання. Клава натягнула зірвану мною з правої ноги панчоху.

Побігла в конторку. Я поплентався слідом за нею, широко розставляючи ноги, тому що слизька рідина вже розтеклася по ним і викликала у мене дуже неприємні відчуття.

У приміщенні посмішками на губах зустріли нас і в'язні, і вертухаї.

— Останній мішок зав'язували, — намагався пояснити я.

Пролунав дружний сміх.

— Ви ж як слід зав'язали?! — запитав Цвях.

Один з охоронців, поставивши на бетонну підлогу автомат і опершись на нього руками, невдоволено промовив:

— Жарти жартами, а порядку необхідно дотримуватися. Зрозуміли?!

— Товаришу начальник! Не судіть їх строго! — усміхнувся Вася.

Незважаючи на те, що його доброзичливе ставлення передалося більшості присутніх, охоронець суворо промовив: