Відверто про Клавдію - Деніел Кіз

Після того як Льюїнґдона забрали, до Стекмена приєднався детектив Стів Мартін із Департаменту шерифа округу Франклін, і разом із кількома іншими міськими детективами вони попрямували на схід до Кіркерсвілля. Лейтенант Пол Шорт, голова детективів Департаменту шерифа округу Кіркерсвілль, зустрів їх на Мейн-стрит перед білим каркасним будинком Ґері Льюїнґдона.

За будинком був крутий схил. Двір — завалений брухтом. Не було ані світла в домі, ані Льюїнґдонового мікроавтобуса «крайслер». Стекмен зійшов на ґанок і постукав у парадні двері, але відповіді не було. Він відрядив детективів Вомельдорфа та Айзеля їхати з лейтенантом Шортом по ордер на обшук від судді з сусіднього Ньюарка. І разом з іншими став чекати на їхнє повернення.

Доки Стекмен чекав повернення своїх офіцерів і лейтенанта Шорта з ордером на обшук, він переглянув список зброї, яку, зі слів Ґері Льюїнґдона, вони мали знайти в будинку. Особливо цікавив його 22-каліберний «Штурм Люґер», який подарувала Льюїнґдону його дружина на день народження, — пістолет, з якого той убив Енніка. Дивно, думав він, що чек був виписаний на ім’я Ділейн Лі Ґраммен. Ім’я було знайоме, тож Стекмен знайшов його у своїх архівах.

І тепер виявлялося, що це був один із багатьох цікавих поворотів у справі. Інформатора не відстежили, важливий зв’язок проґавили, критично важливу інформацію практично забули — до цього моменту.

Він гадав, якою ж буде реакція Пола Шорта, коли той дізнається про чек та усвідомить, що насправді вже допитував дружину Ґері Льюїнґдона під ім’ям Ді Ґраммен 18 липня, але не відстежив зачіпки.

Стекмен пригадав, що коли влітку Шорт уперше доповів йому про той інцидент, він, здається, не сприймав цієї жінки серйозно. Шорт тоді казав, що її звинувачення, мабуть, лише домашня сварка між родичами — дошкульні, щоб просто завдати клопоту. Вона повідомила Шорту — як і за місяць до того казала голові поліції Кіркерсвілля, перш ніж піти до Шорта, — що вважає свого дівера Таддеуса Чарльза Льюїнґдона імовірним «убивцею 22 калібру».

Коли Стекмен попросив дозволу поговорити з нею, Шорт відповів, що це неможливо, оскільки вона не довіряє Департаменту поліції Колумбуса й говоритиме лише з детективами округу Лікінґ. Стекмен попросив простежити за нею, але зафіксував собі, що більше нічого про це не чув.

І ось тепер вони чекають ордера на обшук її будинку, де, можливо, знайдеться знаряддя вбивства. Не те щоб він дорікав Полу Шорту. Такої помилки кожен міг припуститися. Надто вже легко судити, озираючись назад.

3

Була шоста година недільного ранку, перш ніж Шорт, Айзель і Вомельдорф отримали ордер на обшук від судді в Ньюарку й попрямували назад до Кіркерсвілля. Шорт вів машину й уважно слухав, як Вомельдорф описує чек на 22-каліберний «Штурм Рюґер», знайдений його напарником у гаманці Ґері Льюїнґдона. Тільки-но Шорт почув, що його виписали на дружину Ґері Льюїнґдона на ім’я Ділейн Лі Ґраммен, як дуже виразно пригадав її.

То було 18 липня, коли Ді Ґраммен увійшла до Департаменту шерифа округу Лікінґ і зажадала поговорити з керівником детективів. Вона була знервована й неспокійна, із завитками пишного чорнявого волосся над сердитими темними очима. Її міцно стиснуті губи підкреслювали горбинку на носі, який, здавалося, був колись зламаний.

Шорт запросив її до свого кабінету, запропонував сідати й увімкнув магнітофон. Жінка присіла на край стільця й тісно закуталася в білий в’язаний светр, підкреслюючи свої повні груди.

Хоча голова поліції Кіркерсвілля, який прислав її сюди, уже поінформував його про історію місіс Ґраммен, нібито її дівер — «убивця 22 калібру», Шорт уважно вислухав її розповідь. Чарльз, казала вона, не заробляє стільки грошей, скільки її чоловік, і все ж купує речі, яких не може собі дозволити — як-от нову вантажівку чи мікрохвильовку для своєї дружини.

Якось Чарльз підмовив брата сказати їй, що вони вдвох працюють ввечері у вихідні — полірують підлоги. Так він міг пояснити пізні години й додаткові гроші, які приносив додому. Але це, стверджувала Ді, є брехнею.

Вона зізналася Шорту, що не ладнає зі своїм дівером, що той погрожував їй та її дітям. Кілька тижнів тому вона влаштувала гаражний розпродаж, і один з його хлопчиків украв сто доларів з її тумбочки. Ще один з його дітлахів розвів вогонь у неї вдома.

Вона попереджала Чарльза, що піде в поліцію, а він погрожував їй, кажучи, що якщо вона це зробить, то їй, трьом дітям і його рідному братові недовго залишиться жити.

Коли вона вкотре повторила звинувачення, буцімто вірить, що Чарльз — «убивця 22 калібру», Шорт спитав, чи має вона якісь докази: зброю, відомості про жертв, будь-яку іншу інформацію.

Вона скривилася й нарешті випалила, що колись працювала в Мікі Маккена танцівницею ґоу-ґоу, але пішла, адже він змушував її танцювати голою.

Жінка говорила про клуб «Ельдорадо Мікі» як про місце азартних ігор, наркотиків і проституції. Крім того, стверджувала вона, Мікі взяв гроші у двох чоловіків і підлаштував так, щоб вони зґвалтували її в провулку за клубом. А ще, повідала Ді, Маккен примушував її спати з детективом Департаменту поліції Колумбуса з відділу моралі в обмін на прикриття ігрових оборудок і незаконну торгівлю спиртним. Полісмен, пригадувала вона, мав близько сорока років, середні зріст і статуру, а його прізвище було Лідсворт.

Шорт, який до своєї теперішньої посади кілька років працював додатковим помічником шерифа округу Франклін, зацікавився її обвинуваченням, нібито хтось у Департаменті поліції Колумбуса бере хабарі. Чи не погодиться вона поїхати з ним до Центрального поліційного відділка й переглянути світлини зі щорічних поліційних альбомів, щоб перевірити, чи зможе впізнати Лідсворта? Вона погодилась, і він повіз її до Колумбуса.

Хоч вона й описала офіцера поліції моралі, з яким її примушували спати, як сорокарічного чоловіка, проте обрала фотографію молодого полісмена, який ніколи не працював у Детективному бюро Колумбуса й у поліції моралі. Це був глухий кут.

Після того як вони повернулись до Кіркерсвілля, Шорт сказав, що перевірить її дівера й зв’яжеться з нею.

Пізніше того ж дня до нього зайшли детективи округу Франклін Стів Мартін і Тоні Річ, які перебували в окрузі Лікінґ, допитуючи можливого підозрюваного у «вбивствах 22 калібру», і Шорт дав їм прослухати плівку з допитом Ді Ґраммен. Обидва, Річ і Мартін, заявили, що хочуть поговорити з нею.

Шорт відповів їм, що жінка не матиме жодних справ із Департаментом шерифа округу Франклін чи Департаментом поліції Колумбуса, оскільки їм не довіряє. Він уже перевірив її історію, дізнався, що її дівер Таддеус Чарльз має бездоганну репутацію на роботі, і вирішив не допитувати його.

Тепер Шорт розумів, що мусить з цим жити далі, знаючи, що доки поліція в усьому штаті полювала на «вбивць 22 калібру», він ще п’ять місяців тому мав ідеальну зачіпку, здатну зрушити справу з місця, але не побачив зв’язку.

Іронія полягала в тому, що вранці він збирався допомогти Біллу Стекмену обшукати будинок Ді Ґраммен на предмет доказів і знарядь убивств.

О шостій сорок п’ять Шорт зупинив машину перед будинком Льюїнґдона й передав Стекмену ордер. Стекмен знову постукав у двері, оголосив, що він із Департаменту поліції Колумбуса з ордером на