Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль

— Мені здається, він вчинив із вами дуже безсоромно, — зауважив Шерлок Голмс.

— О ні, сер! Він добрий і хороший, він не міг мене покинути. Весь ранок повторював, що я маю бути йому вірною, що б не трапилося. Навіть якщо станеться щось непередбачене, я завжди мушу пам’ятати, що дала йому слово честі й що рано чи пізно він повернеться, тож я буду змушена дотримати обіцянки. Якось дивно було чути це перед самим весіллям, але те, що сталося потім, надає сенсу його словам.

— Безумовно. Отже, ви вважаєте, що з ним сталося якесь нещастя?

— Авжеж, сер, і гадаю, що він передбачив якусь небезпеку, інакше не казав би таких дивних речей. І мені здається, що його страхи справдилися.

— Але ви не знаєте, що б це могло бути?

— Ні.

— Ще одне запитання. Як поставилася до цього ваша матінка?

— Вона дуже розгнівалася, сказала, щоб я навіть не згадувала про цю історію.

— А ваш батько? Ви розповіли йому, що сталося?

— Аякже. Він вважає, що сталося якесь нещастя, але Госмер усе ж повернеться. Який сенс везти мене до церкви та ховатися, дивувався він. Якби наречений позичив у мене гроші або одружився й перевів на своє ім’я мої статки, тоді можна було б пояснити його поведінку, але Госмер дуже педантичний щодо грошей і жодного разу не взяв у мене навіть шилінґа. Що ж могло статися? Чому він не пише? Я з розуму сходжу, вночі не можу заснути.

Юнка витягла з муфти хустинку та гірко заридала.

— Я займуся вашою справою, — повідомив Голмс і підвівся, — не сумніваюся, що ми залагодимо проблему. Не думайте ні про що, не хвилюйтеся, а головне, спробуйте забути про Госмера Енджела, наче його й не було.

— Отже, я ніколи більше його не побачу?

— Боюся, що так.

— Але що ж із ним трапилося?

— Я все з’ясую. І хотілося б мати точний опис його зовнішності, а також усі його листи.

— У суботу я помістила в часописі «Кронікл» оголошення про його зникнення, — сказала вона. — Ось вирізка й чотири його листи.

— Дякую. Яка ваша адреса?

— Камбервелл, Лайон-плейс, 31.

— Адреси містера Енджела ви не знаєте. А де працює ваш батько?

— Фірма «Вестгауз і Марбенк» на Фенчерч-стрит. Вони найбільші імпортери кларету.

— Дякую. Ви дуже вичерпно виклали свою справу. Залиште листа в мене та пам’ятайте мою пораду. Забудьте про цю подію раз і назавжди.

— Дякую, містере Голмс, але це не в моїх силах. Я залишуся вірною Госмеру й чекатиму його.

Незважаючи на безглуздий капелюшок і простакувате личко, наша відвідувачка мимоволі вселяла повагу шляхетністю та вірністю. Вона поклала на стіл папери й пішла, пообіцявши прийти ще раз, якщо виникне потреба.

Кілька хвилин Шерлок Голмс сидів мовчки, склавши кінчики пальців, витягнувши ноги та розглядаючи стелю. Потім він узяв із полиці стару глиняну люльку, яка завжди служила йому порадником, розкурив її й довго сидів, відкинувшись на спинку крісла та потопаючи в густих хмарах блакитного диму. На його обличчі застигла цілковита байдужість.

— Цікава істота ця дівчина, — озвався він нарешті. — Набагато цікавіша, ніж її історія, до речі, доволі тривіальна. Якщо зазирнете в мою картотеку, то знайдете чимало аналогічних випадків, наприклад, Андоверську справу 1877 року. Щось подібне сталося й торік у Гаазі. Загалом, стара історія, хоча в ній є і деякі нові деталі. Однак сама дівчина дає багатющий матеріал для спостережень.

— Ви, либонь, побачили багато такого, що для мене виявилося невидимим, — зауважив я.

— Не невидимим, а непоміченим, Ватсоне. Ви не знали, на що звертати увагу, й упустили все істотне. Я ніяк не можу переконати вас, яке значення може мати рукав, ніготь на великому пальці або шнурівка від черевиків. Цікаво, що ви можете сказати на підставі зовнішності цієї дівчини? Опишіть мені її.

— Ну, на ній був сіро-блакитний солом’яний капелюшок із розлогими крисами та цегляно-червоним пір’ям. Чорний жакет, оторочений чорним стеклярусом. Сукня брунатна, швидше навіть темно-коричневого відтінку, зі смужками червоного оксамиту на шиї та рукавах. Сірі рукавички, протерті на вказівному пальці правої руки. Черевички я не розгледів. У вухах золоті кульчики у вигляді маленьких круглих підвісок. Загалом, це дівчина цілком заможна, хоча й дещо вульгарна, щира та безтурботна.

Шерлок Голмс тихенько заплескав у долоні й усміхнувся.

— Чудово, Ватсоне, ви робите успіхи. Правда, упустили всі істотні деталі, зате добре засвоїли метод, і у вас тонке відчуття кольору. Ніколи не покладайтеся на загальне враження, друже мій, зосередьте увагу на дрібницях. Я завжди спочатку дивлюся на рукави жінки. А коли маєш справу з чоловіком, мабуть, краще починати з колін штанів. Як ви помітили, у цієї дівчини рукави були обшиті оксамитом, а це матеріал, який легко протирається й тому добре зберігає сліди. Подвійну лінію трохи вище зап’ястя, у тому місці, де друкарка торкається рукою столу, видно чудово. Ручна швейна машина залишає такий самий слід, але лише на лівій руці, і до того ж на зовнішньому боці зап’ястя, а в міс Сазерленд слід проходив через все зап’ястя. Потім я поглянув на її обличчя і, побачивши на переніссі сліди пенсне, зробив зауваження щодо короткозорості та роботи на друкарській машинці, що її дуже вразило.

— І мене вразило.

— Але це ж цілком очевидно! Я поглянув на її взуття й дуже здивувався, помітивши, що на ній різні черевики; на одному носак був помережаний, на другому ж — зовсім гладкий. Далі, один черевик був застебнутий лише на два нижні ґудзики з п’яти, а другий — на перший, третій і п’ятий ґудзики. Коли молода дівчина, загалом акуратно одягнена, виходить із дому в різних, застебнутих не на всі ґудзики черевиках, то не потрібно бути вкрай розумним, щоб сказати, що вона дуже поспішала.

— А що ще ви помітили? — поцікавився я, як завжди, захоплюючись проникливістю мого товариша.

— Я помітив, між іншим, що перед відходом із дому, вже зовсім одягнена, вона щось писала. Ви звернули увагу, що в неї протерлася рукавичка на вказівному пальці правої руки, але не розгледіли, що і рукавичка, і палець забруднені фіолетовим чорнилом. Вона писала поспіхом і надто глибоко вмочила перо. Це, ймовірно, сталося сьогодні вранці, інакше плями не були б настільки помітні. Все це дуже цікаво, хоча й елементарно. Але повернімося до справи, Ватсоне. Прочитайте мені опис зовнішності містера Госмера Енджела, поданий в оголошенні?

Я підніс газетну вирізку до світла і прочитав:

«Зник безвісти вранці 14-го джентльмен на ім’я Госмер Енджел. Зріст — п’ять футів і сім дюймів, міцної статури, смаглявий, чорнявий, невелика лисина на маківці; густі чорні бакенбарди та вуса; темні окуляри, легкий дефект мови. Одягнений у чорний піджак на шовковій підкладці, чорний жилет, у кишені носить годинника з золотим ланцюжком, сірі твідові штани, коричневі гетри поверх мештів із гумками