Ігри долі - Іванна Боразан

Отже, вирішено, уже вранці поговорю з Ніком про розлучення. Може, це не приходило йому на думку, він людина дуже зайнята справами, немає часу думати про такі речі, а я йому підкажу вихід з нашої складної ситуації, можливо, ми якось дійдемо до розв’язки, яка нам обом підійде».

Так наївно думаючи, і з ентузіазмом Анна повернулася до свого порожнього ліжка, та все ж сон до неї не йшов.

Знову і знову вона прокручувала у голові всі «за» і «проти» розлучення: «ну, по-перше, закінчиться цей жах, в який перетворилося моє життя; по-друге, нарешті побачу своїх батьків, яким мені навіть заборонялося телефонувати без присутності Ніколаса. Але б скільки не було причин для розлучення мені, все одно страшно. Страшно від того, як відреагує на це Нік? Що мене чекає в майбутньому? Чи я буду щаслива? Але найголовніше — незважаючи навіть на те, скільки болю і страждань спричинив мені Ніколас, я все одно його люблю. Чи мені лише так здається? Може, це вже не любов, а прив’язаність, а можливо, я хапаюся як потопельник за соломинку, а її ніхто не простягає. Я так втомилася від масок Ніка, які він надягає: одна в дома, друга на роботі, а інша на людях О Боже, як я заплуталася у цьому павутинні інтриг, що вже не можу розрізнити, де реальність, а де ні».

Розпач завоював її душу, і щоб трошки себе заспокоїти, Анна присіла і обняла зігнуті у колінах ноги. «Думай, думай, — налаштовувала вона себе, — думай, як краще підійти до цієї ситуації, що говорити? З чого ж почати розмову? Потрібно підібрати правильні слова, бо одним неправильним словом можна зіпсувати все, а так, як Ніколас ще й непередбачуваний, то потрібно бути вдвічі уважнішою».

Довго підбирала у своїй голові Анна слова, аж поки не зморив сон, даючи їй хоч якусь розраду і заспокоєння.

Та не довелося Анні довго насолоджуватися спокоєм, забувши про все на світі, і бути у прекрасному світі, світі снів, де ти живеш, як тобі заманеться. Вона почула шум в коридорі і зрозуміла, що Ніколас вже прокинувся та щей не з тої ноги, судячи по його крикам за дверима.

«Можливо, краще перенести розмову на більш сприятливий момент, ніж цей?»- промайнула думка у Анни.

«Відколи ти стала такою боягузкою? Тепер або ніколи», — промайнула ніби відповідь на перше запитання.

З таким діалогом у своїй голові Анна швиденько встало з ліжка, поспіхом привела себе в порядок, одягла халат і помчала в кімнату Ніка.

Кімната Ніколаса була обставлена з елегантною простотою. Масивне дубове ліжко з балдахіном, невеликий туалетний столик біля ліжка, а в іншому кінці кімнати велика гардеробна шафа, повна-повнісінька різноманітного одягу. Девізом Ніколаса Харта було: «Зустрічають по одязі, проводжають по розумі», якого він дотримувався і цим дуже пишався.

Аня дуже боялася розмови з Ніком, вона кілька разів проходила повз його кімнату, ненаважуючись увійти. Зібравши всю свою хоробрість, Анна все ж таки відчинила двері в кімнату і зробила вирішальний крок у невідомість.

В той час, коли Анна увійшла в кімнату, Ніколас якраз закінчував одягатися і стояв біля дзеркала, зав'язуючи краватку. На ньому був елегантний чорний костюм, білосніжно біла сорочка і золотиста краватка, яку він прискіпливо поправляв. «Він у всьому любить шик, я вже майже забула, як чорний колір личить йому. І знаючи це, Нік завжди підбирав цей колір для своїх ділових костюмів, він надавав його зовнішньому вигляду одночасно сексуальної привабливості і холодної строгості. Поєднуючи ці два, здавалося, несумісних образи, Ніколас навіював страх і підкорення, особливо це стосувалося прекрасної половини людства, яка зі «шкіри лізла», щоб йому догодити. Колись це стосувалося і мене», — думала Анна, не перестаючи милуватися своїм чоловіком, так і застивши на місці.

А Ніколас, задоволений побаченим результатом, відвернувся від дзеркала і пішов було до дверей, щоб вийти поснідати і застив, як «вкопаний», бо перед собою побачив свою дружину, яка майже півроку не заходила в його кімнату.

— Я й не чув, що ти зайшла, — сказав, зібравшись з думками.

— Ти був надто заклопотаний собою, — відповіла Анна.

— Я думав, ти ще спиш. Ти вчора виглядала втомленою. Та й зараз ти краще не виглядаєш, — після короткої паузи сказав Нік, розглядаючи Анну, і побачив чорні круги під очима і стурбований погляд. — Що тебе привело в таку ранню годину?

— Є розмова, — лаконічно відповіла Анна.

— Про що ж ти хочеш поговорити зі мною у такій порі, ти ж знаєш, я на роботу запізнююся. І в підтвердження своїх слів театрально поглянув на ручний годинник, навіть не бачачи, яка година.

— Багато часу я в тебе не відніму, — сказала Анна, набираючи повні легені повітря і на одному видиху заявила:

— Я хочу з тобою розлучитися!

Ніколас Харт перший раз за довгий час був від своєї дружини в шоці. Такого він не чекав. Він думав, що зараз почнеться ниття про погане ставлення або повернення на роботу. А тут таке, він не вірив власним вухам.

— Ти хочеш зі мною розлучитися? — перепитав Нік. І почув відповідь, яка його не втішала не тому, що він Анну дуже любив, можливо, колись це була і правда, але зараз після усього цього, що сталося між ними, він має інші причини, які більш серйозні, ніж якась там любов.

— Так. Я хочу з тобою розлучитися.

— А які причини твоїх слів, і того, що ти хочеш зруйнувати нашу сім’ю.

— Про що ти говориш, яка сім’я? Нашої сім’ї вже давно не існує, не існує після того, що ти зробив. Ти вбив нашу дитину! Ти вбив мене! І після цього ти смієш ще щось казати про сім’ю.

— Ти ж знаєш,