Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Ігри долі - Іванна Боразан

Ігри долі - Іванна Боразан

Читаємо онлайн Ігри долі - Іванна Боразан
гардеробної. Про такий гардероб мріє кожна жінка, та тільки не Анна, адже тут не має жодного одягу, який би вона сама вибирала. Про все думає і все вибирає її чоловік, навіть не питаючи її думки.

Коли жінка вибрала із безлічі суконь атласне чорне плаття простої моделі, яке дивовижно їй підійшло, і підібрала в тон сукні босоніжки, Анна взялася за зачіску. Вона ніколи не любила пафосу, тому рідко ходила по салонах, але ніхто не міг їй докорити тим, що вона живе у своєму світі краси, адже завжди виглядала бездоганно.

Почувши, що двері відчиняються, Аня навіть не обернулася, вона знала, що це її чоловік прийшов, щоб знову у чомусь докорити. І вона не помилилася.

— Де ти була до тепер? — сердито, але стримано запитав Ніколас.

Насправді йому було байдуже, як Анна проводить час і де ходить, лиш би це не зашкодило йому і його репутації. Зазвичай, Ніколас цікавиться її життям у тому випадку, коли не має приводу зробити Анні боляче, розігруючи роль турботливого чоловіка, який дбає про її інтереси, та це завжди приводить до образ, сліз і розчарувань.

Бачачи, що його ігнорують і не відповідають на запитання, Ніколас підійшов до Анни, яка стояла до нього боком і дивилася в дзеркало, поправляючи і без того готову зачіску, взяв її за лікоть і різко повернув до себе. Інша жінка могла б злякатися такого тону, яким говорив Ніколас і такого шаленого гніву в очах, що здавалося, він готовий її вбити прямо тут. Та Аня просто подивилася йому в очі і строго промовила:

— Відпусти, мені боляче.

— Ах, тобі боляче, тоді відповідай, де була? — сказав Ніколас вже таким тоном, який означав, що він вже не потерпить більше ігнорування відповіді збоку Анни. Ніби не помічаючи, у якому стані її чоловік, вона спокійно і лаконічно відповіла:

— Гуляла по набережній, ти ж не дозволяєш мені часто виходити без догляду, а мені інколи потрібно побути насамоті. А тепер прошу відпусти руку, мені справді боляче. Чи ти хочеш, щоб з’явилися синяки і прийдеться всім пояснювати, звідки вони взялися? Ці слова подіяли на Ніколаса як масло на вогонь, він так відскочив від Анни, ніби вона перетворилася на розпечений камінь, який міг його обпекти.

— Отже, ти гуляла, — говорив Ніколас, походжаючи по кімнаті, як вчитель, який спіймав дитину на «гарячому», коли вона робила заборонені речі і тепер потребує пояснень. — Чому ж ти нікого не попередила, що виходиш? Я прийшов додому, а моєї дружини немає і ніхто не знає, де вона. Звідки я можу бути впевнений, що ти, насправді, гуляла, а не зустрічалася із коханцем? І так різко повернувся і пильно подивився на обличчя Анни, шукаючи на ньому підтвердження своїх слів, та побачив тільки гордо підняту голову і погляд, який свідчив про невинність.

У душі Анни боролися два почуття: одне радило впасти йому у обійми, і зі сльозами на очах сказати, як вона його кохає і не може зрадити, а інше — не принижуватися, це все одно нічого не змінить, Ніколас став зовсім іншою людиною, у якої черстве серце і ніщо його не пом’якшить. Тому вона вибрала останнє.

— Не смій мене ображати! Я не така, як ти. Це тільки тобі дозволяється затримуватися допізна і приходити додому із запахом жіночих парфумів чи зі слідами помади. А мені відводиться роль добропорядної домогосподарки.

— Так грай цю роль відповідно! Слухайся чоловіка і не смій йому перечити…. — після тривалої паузи мовив Ніколас, — а ще ти сама вина у тому, що я знаходжу розраду у чужих обіймах. І більше ніколи не виходи з дому без попередження.

Тут Ніколас відвернувся від Анни і попрямував до дверей, та Анна не вщухала:

— А відколи «ми» стали цікавитися моїм життям, куди я ходжу, що роблю? Тобі що, вже не байдуже?

Ніколас повернувся до Анни і підійшов майже впритул, і в його відповіді чулася нотка тривоги, тривоги за неї. А можливо, і ні, просто Анні хотілося, щоб так було.

— Звичайно, що не байдуже. Ти завжди попереджала когось із прислуги, куди ти йдеш, а тут нічого нікому не сказала. Тай не подобає тобі ходити у сутінках без супровуду, що люди скажуть?

— Ага, ти хвилюєшся не за мене, а що люди скажуть, а я вже подумала, що в мене галюцинації.

— Не придирайся до слів, ти ж знаєш, що я хвилююся за тебе і цікавлюся всім, що ти робиш і чим займаєшся. До речі, гарно виглядаєш. Ця сукня дуже тобі личить.

— Ну звичайно, це ж ти її вибирав, це у тебе такий витончений смак! Але знай, я тобі не вірю, ти майже завжди був незадоволений моїм зовнішнім виглядом. Як ти там говорив: «Яке б ти плаття не одягла — ти все одно провінціалка і ніколи тобі не зрівнятися зі справжніми леді». А зараз прошу залиш мене, я закінчу одягатися, а то ми запізнимося, а це ти так не любиш. Тай тобі ще треба одягнутися. — сказавши це, Анна знову повернулася до дзеркала, роблячи вигляд, що вона щось там поправляяє..

Та Ніколас навіть не думав покидати її кімнату і стоячи кілька хвилин у роздумах, продовжив їхній діалог:

— Раніше тобі подобався мій смак, ти завжди питалася моєї думки, а тепер, що змінилося? — майже з мольбою питався Ніколас.

Та Анна рішуче і холоднокровно відповіла незважаючи на тон голосу свого чоловіка, вона хотіла повірити, що вона йому ще небайдужа та боялася, боялася що знову її мрії рухнуть, і вона залишиться знову з розбитим серцем.

— Все змінилося і ти змінився.

— А ти?

— І я змінилася.

Ніколас зрозумів, що на цьому розмова закінчена, та не хотів, щоб за Анною залишалися останні слова, тому, вже відкриваючи двері, буркнув:

— Через 15 хвилин

Відгуки про книгу Ігри долі - Іванна Боразан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: