Діти - Галина Василівна Москалець

Після роботи зразу забігла до одного-другого магазину. Якби хоч попередили, коли… А то нема навіть чим пригостити. Магдалина позичила в сусідки ще десятку. Пані Юля не горда, відправила внуків гуляти і, спасибі їй, допомогла трохи. Магдалина насмажила котлет, наготувала салатів, купила дві пляшки вина…

Потім прийшли жінки з її роботи. Сходилися окремо одна від одної, зацікавлено роззирались по квартирі, бо Магдалина нікого до себе не водила, та й куди їм, сімейним. Їхні швидкі очі забігали по темних стінах, старих вишивках, картинах, схвально оцінивши образочок божої матері в кутку, помітили вбогий буфет з чайним сервізом, вузьке схимницьке ліжко. В їхніх рухах не відчувалось погорди, лише прихований острах, ніби все в цій крихітній квартирці може розвалитись, розсипатись на порох від одного необережного дотику.

А Магдалина випила з усіма і поволі призвичаювалася до такого приємного шуму в її житлі. Ніс їй почервонів, очі заблищали. Вона мала небагато свят у цьому місті. Справжніми святами для неї були поїздки від міста до села. Їдучи до села, вона уявляла собі свято копання картоплі, свято збирання грибів, свято великодня. І, коли втома брала своє, вона мовби знову відрікалась від того, що ще вчора було святом, а сьогодні — важкими мішками, червивими грибами, купою недоїдків, воскресаючи для іншого свята, вічного і незмінного спокою. Одного разу Магдалина перекреслила все своє минуле, забула про те, що траплялось з нею, збайдужіла, заспокоїлась, не почуваючи себе особливо нещасною.

Жінки пожвавішали, весело перемовлялись. Заспівали спочатку невлад, а потім дружно, і Магдалина підтягнула їм тоненьким ламким голосом:

Жінки були не вельми вбрані, бо ж не на весілля прийшли і не до бозна-кого в гості, а до своєї товаришки по роботі. Отак сиділи поряд за столом трохи захмелілі. Ніна, Люся, Валя, Надя, Христя і скраєчку — Магдалина в найкращому своєму костюмі темно-синього кольору з вишневими гудзиками.

Коли скінчилась пісня, Магдалина похопилась:

— А де ж начальниця, Ольга Семенівна? І Тані немає… Я ж їх просила.

Жінки мовчки переглянулись, і в кутиках уст у них зазміїлись іронічні посмішки.

Люся-касирка перервала важку мовчанку:

— Аякже! Так вони до тебе й прийдуть! Так ти їм потрібна. Раді, не бійся, що тебе випхали… Давно вже собі підібрали на твоє місце.

— Бійся бога, Людмило!.. — озвалась перелякано котрась із жінок, Магдалина вже недочула, бо лице їй залила гаряча хвиля сорому й образи.

Всі співчутливо дивились на неї, і вона вкотре відчула приниження. З якоюсь радістю подумала про дві щоденні таблетки снотворного, про те, що ось випровадить гостей з хати і таки буде наперекір всьому спати цієї ночі і що це останній раз чує вона подібні речі.

— Буває!.. — сказала покірно Магдалина, згорбившись над тарілкою. — Їм видніше!

І виглядала вона такою жалюгідною, старою, що жінки більше не наважились говорити на цю тему. Вони випили ще вина, а Магдалина тим часом пішла на кухню готувати каву. Випила таблетку анальгіну, бо страшенно боліла голова. З кухні почула, як жінки знову заспівали, ніби змовились, веселої пісні. Заспівали злагоджено, щиро. Про те, що було в кожної з них, а може, й не було. І Магдалина, заслухавшись, почула себе краще, навіть витягнула заповітну пляшечку спирту. Жінки зустріли спирт радісними вигуками, на всі лади розхвалюючи Магдалинину запасливість.

Магдалині не треба було багато, щоб повеселішати. Вона знову відчувала себе господинею.

І раніше вона була нею. Все підкорялось її владі — від газової плити до пилюки на шафі. Зараз вона гордо підняла голову, бо всім завдячувала лише собі, і як добре, що люди розуміють це.

Жінки довго не розходились. Заздрісно зітхали, хоч самі не хотіли б на її місці бути, але тепер для Магдалини це не мало значення.

Вона вийшла разом з усіма надвір, де стояв на небі місяць і під ногами розлущувались березневі калюжі. Провела жінок, але не пішла зразу додому, а сіла на лавочку, забувши свої болячки. Зручно сперлась на