Чотири скарби неба - Дженні Тінхвей Джан
Перл, наймолодшу з нас, теж викрав поплічник тону. Вона дуже сумує за своїми братами й сестрами у Ґванджов. Іноді я чую, як вона плаче, коли гадає, що ніхто не помітить. Перл мріє стати танцівницею й вірить, що таки стане. Її єдиний клієнт годує дівчину обіцянками, що скористається своїми зв’язками в танцювальній трупі. Тож Перл чекає і щотижня водить його у свою спальню.
Усі ми пішли слідом за тим, кого вважали своїм рятівником, а в результаті збагнули, що помилилися, і побачили ціну цієї помилки. Коли я чую всі ці історії, то розумію, що в тоні є сотні таких Джасперів, які виловлюють маленьких дівчат. Кожна з нас була особливою, та водночас усі ми однакові.
Сваллов — це загадка. Білолиця й мовчазна — не тиха, а небагатослівна — вона не розповідає ні про своє минуле, ні про мрії щодо майбутнього. У неї найбільше клієнтів серед нас усіх — може, тому вона й мовчазна. Щось у ній є таке, що можна переосмислювати знову й знову.
З перших своїх днів у борделі я прагнула її розгадати. Це був ієрогліф, який я не могла ні прочитати, ні написати. Її обличчя змінювалося від дня до ночі — то вона проста дівчина, то вже граційна жінка. Молодша чи старша за мене, по своїй волі тут чи через обставини — цього я не знала. Коли я здіймала палець, щоб написати ієрогліф її імені, виходив лише стиснутий кулак.
Я чула, що вона сама прийшла сюди. Про це перешіптувалися деякі дівчата. Зайшла прямісінько в будинок і попросила покликати власницю борделю. Яка дівчина таке зробила б?
Інші вважали Сваллов егоїсткою, бо вона забирала собі всіх клієнтів. «Усе їй мало! — скрекотали дівчата. — Вона завжди тримається найближче до мадам Лі й за це отримує найкращий одяг та коштовності, щоб приваблювати найщедріших клієнтів».
Я теж так думала, аж доки не побачила, що вона зробила для Перл. На наш четвертий день у борделі Перл вибрав один чолов’яга — дебелий бугай. Вона мала б поманіритися й кокетливо всміхнутися, як її вчили. Натомість дівчина впала на підлогу й розридалася. Це мав бути її перший чоловік — такий кремезний, що здавалося, він її розчавить. Я помітила, як інші дівчата відійшли від Перл, немов перебування поруч з нею зробить і їх менш жаданими.
І тільки Сваллов виступила вперед. «Я подбаю про вас, — мовила вона до нього крізь скло. — Тільки не кажіть нічого мадам».
Щось схоже вона пообіцяла й охоронцям, які чекали на нас під дверима оглядової кімнати.
Клієнт не надто засмутився заміні. Він зайшов і поводився так, ніби від самого початку хотів Сваллов. Мадам Лі нічого не дізналася, а Перл стояла мовчазна — червонолиця, але мовчазна.
Уранці Сваллов на роботу не вийшла. Інші дівчата прали, прасували та складали білизну, прикусивши язики. Клієнт був багатим, судячи з того, як блищали його черевики. «Егоїстичне стерво, — розходилася Джейд, коли не побачила Сваллов на робочому місці. — Усю ніч провалялася на спині, ще й тепер спить, жиріє. Перл, вона забрала в тебе клієнта, ти це розумієш?».
Я завершила роботу раніше. Проте замість того, щоби піти до нашої спальні, піднялася на третій поверх і зупинилася під дверима Сваллов. Мені кортіло глянути, чи справді вона валялась у ліжку, доки всі інші обпікали руки в гарячій воді. Двері були відчиненими. Я сповільнила кроки, і час розтягнувся переді мною.
У ліжку її не було. Сваллов сиділа за туалетним столиком і готувалася до нашої вечірньої роботи. Перед нею лежали різноманітні пудри, олівці й рум’яна. Утомлене відображення у дзеркалі, під очима темні кола.
На Сваллов важко було дивитися, а відірвати погляд — ще важче. Я згорбилася під її дверима так близько, що могла от-от опинитись у самій кімнаті, й тієї миті збагнула, чому клієнти любили її найбільше. Навіть із виснаженим і напівнафарбованим обличчям вона була п’янкою. І річ не лише в маленькому підборідді чи ніжних вустах, податливому тілі, чарівливій і вміло натягнутій усмішці. Причина в самій її сутності — вивіреній таємничості, нерозгаданості, яка залишилася з нею, навіть коли вона була на самоті. Кожен порух породжував нове запитання, що потребувало відповіді. Переді мною сиділа дівчина, але насправді це була жінка з довершеним усвідомленням самої себе. І в цьому полягала її сила. Такою була ще й причина її мовчазливості — та насправді не мовчазливості, а умиротворення від прийняття самої себе.
А що клієнти? Чоловіки? Вони жадали насититися цією силою, тому й вибирали її знову й знову. Чи засуджую я їх? Сваллов таїла в собі щось таке, що могло б довіку годувати ціле голодне село, якби вона цим поділилася. Якби її могли змусити поділитися.
Вона опустила руку в білу пудру й повернула до мене інший бік обличчя. Мені забило подих. Одна сторона її лиця була бездоганно нафарбованою, білою та без жодних вад, а інша — вся в синцях: коричневих, фіолетових, синіх.
І тоді я зрозуміла: вона переманила клієнта Перл не тому, що жадала його покровительства. Вона відібрала його, бо краще за нас усіх бачила, ким він був насправді: жорстокою тварюкою й пияком.
Після цього загадка Сваллов стала для мене розгаданою. Потрібно було лише краще придивитися. Дівчата казали, що вона завжди стояла поруч з мадам Лі, щоб відтіснити інших. А я бачила більше. Вона трималася поближче до мадам Лі, щоб захистити нас від її гніву, як тоді, коли мадам облила окропом дівчину, яка надто тихо говорила. Дівчата казали, що Сваллов самозакохана, що вона постійно голодує, щоб мати витонченіше обличчя. А я бачила глибше. Те, що не з’їла вона, потрапляло в наші тарілки. А коли дівчата казали, що Сваллов пихата й зарозуміла, що вона нас усіх ненавидить, я точно знала: виявляти турботу до інших означало дозволити собі стати м’якою, а в такому місці м’якою бути не можна. Тож Сваллов мусила триматися холодно та відособлено — заради всіх нас, але насамперед заради самої себе.
Стримана, статечна, сласна Сваллов. Коли я нарешті збагнула її мотиви, то зрозуміла, як написати ієрогліф її імені — 燕 — «ластівка». Чорна
