моїй шиї і ось він уже від’їжджає але я відчуваю що він усе ще тут і не можу поворухнутися а та жінка все так же в калюжі але до неї з криком збігаються дітлахи а ззаду сходяться ще якісь люди мабуть щоб мене застрелити і я біжу біжу біжу а автомобілі гудуть і виє сирена і пролітає повз мене а я все біжу ось на світлофорі пригальмовує автобус і я стрибаю на сходинку і всі люди дивляться тільки на мене. Забігаю додому тільки щоб вхопити валізу ні сумочку клята жінко ти з глузду з’їхала навіщо тобі ця клята сумочка хапай валізу під ліжком яку брала з собою в Неґрил з Денні білим іноземцем хапай валізу хапай валізу і стрілою стрілою стрілою стрілою от бомбоклат це ж яка пилюка під ліжком усе часу на це немає червона сукня синя сукня синя джинсова спідниця джинси «Фіоруччі» джинси «Шеллі-Енн» джинсовий комбінезон стільки джинсів але куди ти збираєшся? Сукня «Каліко» ні пурпурова сукня ні оксамитова спідниця ні незрозуміло взагалі навіщо ти її купувала просто щоб сподобалося матері набір трусиків з верхньої шухляди шкарпетки всі підряд та кому вони треба косметика та кому вона треба помаду не треба туш для вій Господи Ісусе дівчино він же там з діркою О з кулею і куди ти зібралася? Зубна щітка зубна паста еліксир теж мені знайшла час гайда гайда гайда ворушися блокнот кому писати? Біблія коли читати? Взуття без бретельок максі «Адідас» для щоденного носіння треба змінити свою зовнішність? Змінити змінити так щоб він ніколи мене не впізнав він іде за мною по п’ятах він біля дверей він поїхав тож... ні ні ні ні забагато суконь а в них незручно бігати швидко треба більше штанів і кросівок ні я не можу... ні... залишайся на місці. Просто лишатися місці він тебе не впізнає. Йому тебе не знайти. Де йому тебе шукати? Але Кінгстон малий. Ямайка мала а Кінгстон ще менший він тебе буде винюхувати як пес тому він тебе і нюхав він буде тебе переслідувати і застрелить сьогодні вночі як собаку. Думай заради Бога думай заради Христа. Поліція викличе тебе як свідка а захисту тобі не забезпечить. Візьми Біблію. Ні. Так суко бери Біблію. Не вмикай радіо не вмикай телевізора він тебе через нього розшукає винюхає по запаху і вб’є з цього свого О з діркою і кулею всередині я знаю. Хто не знає нічого про гето для того в нас і надзвичайний стан бо мешканець гето може пролізти скрізь куди захоче якщо вже він може увірватися в дім моєї матері побити батька а її зґвалтувати то вони можуть знайти кого завгодно де завгодно не думай про них жени їх усіх жени їх зі своєї голови жени їх.
Жени їх усіх.
Жени їх усіх геть.
Просто втікай.
Але я як і раніше його чую. Чую його зараз.
— Сестро? Сестро!
Дев’ять
ього разу Моніфа Тібодо зважилася. Мати зрозуміла це з її голосу, в якому відчувалося щось остаточне. Правда, це остаточне їй доводилося вже чути раніше, але саме так поводяться такі, як Моніфа: їхнє остаточне — непевне, щотижня воно означає що-небудь нове та інше настільки, що коли здається, ніби вже нижче людина не може впасти, вона зісковзує на нову глибину — таку, яка її бідній матері й не снилася. Однак тепер рішучість дочки чомусь сприймалася інакше, ніж раніше, хоча ситуації мало чим відрізнялися. Дочка збиралася покінчити зі своєю звичкою завтра.
Про це вона заявила своєї матері, Анджеліні Дженкінс. Повторила це своїй найкращій подрузі Карлі, що перестала з нею товаришувати три роки тому, коли знайшла Моніфу у своїй ванній кімнаті з голкою між пальцями ноги. Сказала і своєму бойфрендові Ларрі, який колись хотів з нею одружитися і дійшов навіть до того, що зводив її в „Зейлз“[575] вибрати обручку — такий ось сюрприз. Враження було таке, ніби Моніфа повернулася з програми реабілітації та поставила перед собою мету спокутувати і залікувати душевні рани, нанесені рідним та близьким.
Порвати зі своєю пристрастю Моніфа збиралася завтра. Але розрив насамперед означав подолання саморуйнівної пристрасті до наркотиків і відходу від того, що її рідна мати називала „блуд із креком“. У випадку з Моніфою „завтра“ завжди означало „не сьогодні“. Кинути завтра вона збиралася й кілька місяців тому. І за п’ять місяців до цього. І за сім місяців до того. І півтора року тому. Цього ж разу під „завтра“ малося на увазі 15 серпня 1985 року.
Станом на 14 серпня 1985 року Моніфа берегла себе вже майже тиждень. Недоучка із середньої школи Стайвесанта, вагітна у сімнадцять, вона, по суті, уособлювала нещасливу долю дівчини в гето, але сюжет її життя був більш заплутаним і суперечливим. Школу вона кинула, склавши іспити майже на відмінно; дитину виношувала майже не торкаючись до наркотиків. Росла, кочуючи між квартирою матері в пуерториканському Бушвіку і ріднею в Бед-Стаї та Бронксі. За словами її сестри, Моніфа відчайдушно прагнула уникнути життя, яке їй нав’язувала сама доля».
— «Життя, яке їй нав’язувала сама доля»? Ти уявляв себе великим письменником, коли таке писав?
— Босе, а що він мав на увазі під «берегла себе»? Що дівка була содоміткою, чи що?
— Рен-Доґу, гадаєш, що будь-яка жінка, яка не дає чоловікові, вже й содомітка? По-перше, правильний термін — «лесбіянка», і
