Сибіріада польська - Збігнєв Доміно
— Сироти? — дочув Леонов. — Чиї сироти?
— Буцімто пан комісар не знає! Після Яворських то сироти. Я взяла їх під опіку, ну й тепер вони мої.
Гонорка обкутала Марусю від холоду, Адася міцніше взяла заруку.
— Ну то що, можу вже йти, бо мені діти на цьому протязі простудяться?
Новий стримав її жестом руки, нахилився до Леонова і протягом хвилини щось пошепки радилися. Гонорці сльози засклили очі. Маруся тихенько поплакувала. Адась у куцій курточці трусився від холоду. Жінки, бачучи, на що заноситься, знов не витримали і заступилися за Гонорку. Щораз голосніше, щораз більш рішуче.
— Адже Гонорка то їх родичка!
— Тітка навіть...
— Родичка має право до них.
— Вона їм, як рідна матір...
Комісари закінчили радитись і щось там записували. Новий наблизився до Гонорки.
— Люди кажуть, що ви їх родичка? Це правда?
— Правда, пане комісаре, правда! — баби кричали одна через другу.
— Тихо, громадяни! Громадянку Ільницьку запитую, а не вас. Хто ви для цих дітей будете?
— Ну...тітка! Небіжчиця Ядвіга, їх мати, а це...
— Ну харашо, харашо, хай буде тітка! У вас все такіє тітки,— то вже стосувалося Леонова. А потім знов до Ільницької. І до всіх людей у вагоні: — Громадянко Ільницька, тимчасово доручаємо вам опіку над цими дітьми. Можете пересідати до іншого вагона разом з ними.
— Пане комісаре, хай Господь Бог...
З тієї радості Гонорка хотіла поцілувати його в руку. Новий, збентежений, відступив.
Спостерігаючи турботи Гонорки, Юрій Данилович усвідомив собі раптом, що і його сім’ю може зустріти це ж саме. Адже навіть тепер можуть відділити від нього дружину й синочка! Немає документів стосовно одруження з Наталкою, немає свідоцтва про народження сина. Якщо Леонов не включив їх у список? Що робити? Що тут зробити? Увесь жах і вся надія на комісара Леонова. І Юрій ризикнув.
— Бистреє, Висоцька, бистреє!
Висоцька не могла порадити собі з багажем і непослушними хлопчаками. Леонов повернувся за нею в глибину вагону. Новий розмовляв із солдатами конвою. Цей момент був найвідповіднішим, і Данилович опинився біля Леонова.
— Пане комісаре, я хотів подякувати за дружину й синочка.
Говорив це пошепки, а одночасно його срібний кишеньковий годинник з ланцюжком вислизнув до кишені комісара.
Леонов, застигнутий зненацька, глянув з-під лоба на Юрія, засовуючи руку в кишеню. Але відразу її витягнув і, немов нічого не сталося, почав знов покваплювати Висоцьку.
— Ну как, Висоцка? Довго там ще?
На момент лише повернув голову до Даниловича і всичав крізь зуби:
— Ну ти, Данилович... й... твою...
Вечір. Новий транспорт ще стоїть. Протягом цілого дня тривало перевантаження засланців з польських вагонів до російських. Люди вже знають, що перевантажувальна станція називається Шепетівка. Недалеко від польського кордону, але вже за нею, в Росії! Так саме говорять: у Росії. Не говорять: Радянський Союз, лише Совєтський Союз, а для скорочення: Совіти. Совіти, совітський, Росія, російський. Для людей з транспорту Шепетівка перед війною була вже у Совітах, у Росії.
— Схоже на те, що нас уже з Польщі вивезли?
— Ну. Так виглядає.
— Де таке видане, щоб поляків з власної країни вивозити?
— А хіба колись, за царя, не вивозили?
— До школи не ходив?
— Про Сибір не чув?
— Знов роздряпали нам Польщу. З одного боку німці, а росіяни з другого...
— Нема вже нашої Польщі, то хто тепер заступиться за таких бідолах, як ми?
— Як це нема Польщі? З Польщею, брате, є як з тим лісом: «Не було нас — був ліс, не буде нас — буде ліс».
— Дай, Боже, дай, Боже!..
Шепетівка. Сніг рясний, морозний іней не могли скрити вбогої колишньої гидоти. Видно її було навколо. Навіть на станції. На небагато здалися густо понавішувані, будь-де і будь-як, червоні транспаранти й прапори. І численні портрети Йосипа Сталіна. Ленін появлявся рідше. А ще рідше два бородачі: Маркс і Енгельс, про яких люди з транспорту мало що знали.
На станції протягом цілого дня ревіли маневруючі паровози. Ревіли також маршовою музикою велетенські станційні гучномовці.
У Шепетівці нарешті людям з транспорту дозволено набрати води. По двоє, троє з вагона, нав’ючені відрами, банками, горщиками, що в кого було, — приведені конвоєм під залізничний насос —
