Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

в дусі Ґризельди Бланко. Її підступний стиль нині відточено на Ямайці до абсолюту. Треба віддати належне цій сучці, яка згинула такою дорогою ціною: вона таки залишила нам один крутий винахід. Ось як усе склалося. Поки його батько Джосі відраховував дні до своєї екстрадиції до США — за вбивство, рекет, перешкоджання правосуддю, наркотрафік і так далі, і все в такому ж дусі, — доном над Копенгагеном став його дорослий син Бенджі Вейлз (товстіша, темніша і занудніша версія свого батька). Щось на зразок регента чи намісника. І ось Бенджі Вейлз узявся підготувати щорічний матч із крикету пам’яті Папи Ло. Це передбачало, так чи інакше, попередню зустріч на Кінг-стриті, на схід від Західного Кінгстона. Коли дон заходу прямує на схід, це завжди пов’язане з проблемами, а ще гірше, коли він вирушає туди сам і на мотоциклі. І ось він їде, розмірковуючи над своїми справами, а коли призупиняється на перехресті, до нього під’їздить інший мотоцикл. Бенджі повертає голову — подивитися, хто там, — і в цей момент з того моцика двоє в чорному відкривають вогонь і вибивають донові серце з грудей.

Кумедно, еге ж? Аж Бенджі, чий татко — Джосі довбаний Вейлз, з пелюшок ріс серед розбірок та стрілянини, але при цьому ще й мандрував по світу, в кожному разі по Штатах, ходив до елітної школи і ні дня у своєму житті не лягав спати голодним. І що ж виросло з нього? Довбаний бандючок, який занадто звик до гарного життя. Нічим не ліпший за будь-якого довбаного шмаркача, що вийшов з татусевої квартири на Сентрал-Парк-Вест[534]. Тато Джосі, який усю країну тримав за горло щонайменше тричі, тепер у в’язниці, чекає на те, щоб якось врятувати свій зад, — а що робить його золотий хлопчик? Він вирушає на зустріч на мотоциклі — сам. Про що він думав? Що вся решта бандюків будуть в цей час у церкві? Вбивство в стилі Ґризельди ось так, з нічого, не відбувається. Це діло було не просто сплановане, а скоординоване до отого — конкретного — перехрестя. Ці молодики, вони ж реально не думають... Я довбаний старий. Свого часу я вважав, що старий — це коли людина вперше, розгинаючись, ойкає від прострілу в спині. Та тепер я розумію, що старість — це коли зустрічаєш своїх давніх ворогів, які вже надто немічні, щоб битися, й усе, що у вас лишилося від застарілої ворожнечі, — це довбана ностальгія. А за ностальгію годиться випити, а не стрілятися.

Вхідні кульові отвори в голові та грудях, а вихідні — в голові, шиї, плечі та спині. Минулого тижня я розмовляв з лікарем Лопесом, який того ранку чергував у невідкладній. «Оце срань, — розповідав він, — я в житті ще так не лякався, як тоді. І це був не страх за себе, а страх того, що заразу невідкладній допомозі настане кінець світу На той момент, коли Бенджі Вейлза доставили в лікарню, він був уже не жилець, лишалося це тільки констатувати. Але його тіло прибуло в супроводі трьох тисяч активістів, які хвилями вкочувались і викочувались із відділення невідкладної допомоги. По суті, лікарі могли тільки встановити час смерті та підтвердити її саму, — але як зважитись це зробити, коли за дверима вирує тритисячний натовп? І він чекає, що ти притягнеш за вуха самого Ісуса — адже саме це роблять медики для дона, — і тому нам довелося влаштувати неймовірно безглуздий театр, й ім’я йому навіть не „кабукі“». Ось що розказав мені лікар Лопес. Бенджі довелося покласти на ліжко, що вже було марною втратою місця, але натовп усе скандував: «ПОВЕРНІТЬ БЕНДЖІ!», та так голосно, що було чутно в долині внизу, за милю звідти. Насамперед належало відновити дихальні шляхи, що робиться для встановлення контролю над колосальною кровотечею. Хоча вже на момент його надходження все, що було в його легенях, — це кров. Та натовп лементував усе голосніше, і лікарям треба було якось розіграти цю довбану виставу з трупом. Уявіть: як відновити кровообіг у тілі, в якому вже не б’ється серце? Немає ні пульсу, ні тиску, ні свідомості — взагалі нічого. Чоловік не просто перестав дихати, він, на хрін, здох. Я запитав, через який час вони збиралися оголосити, що він небіжчик, і Лопес відповів: «Чесне слово, босе, до моменту, коли ми почали реанімаційні заходи, я ще сподівався на диво». А натовп зовні напирав так, що розбив дві шибки у вікнах.

Найгірше вийшло з дефібрилятором. Щоразу, коли Бенджі пронизував струм і тіло його здригалося, весь той натовп теж здригався; навіть ті, що стояли зовні й не могли нічого бачити. Електрошок — здригання тіла — стрибок натовпу. Електрошок — тіло дриг — натовп плиг. Електрошок: тіло — дриг, натовп — плиг. За годину лікар Лопес оголосив те, що можна було оголосити відразу після прибуття тіла. А вже потім... ой. По натовпу прокотилося, що лікарі його могли врятувати — але не змогли, і теперечки Бенджі Вейлз — мертвий. Спершу вибили двері в невідкладній. Три тисячі — чоловіки, жінки та діти, більшість зі зброєю, інші з такими серцями, що й зброї не треба. «Ну, засранці, тримайтеся!.. Ми вас тут, бомбоклат, усіх рознесем... ми зітрем у порох усю цю срану лікарню!.. П’ятдесят лікарів і сестер — за вбивство Бенджі!..» Якісь чоловіки схопили медсестру й почали частувати ляпасами. Лікар Лопес кинувся до них, але двоє схопили його й одходили руків’ями пістолетів по голові. Юрба перевернула стійку реєстратури, а бідні охоронці зробили єдине, на що були здатні, — вони втекли. Лікар не знає, як таке сталося, але незабаром на ту бурхливу юрбу накотилася нова юрба — з криками, що лікарі тут ні до чого, а в смерті Бенджі винні нацпати.

У неділю, ближче до вечора, стався набіг на Вісім Провулків, зокрема на Шостий. Вистріляли всіх чоловіків, яких побачили, і зґвалтували всіх жінок, до яких дотяглися. Спалили майже третину будинків, а під завісу підкосили ще й кількох дітлахів. Два дні по тому було практично спустошено Третій Провулок. Потім цей шквал перенісся в Маямі: стрілянина з тачок на ходу, дірки від куль у «Хонді-Акорді» та мотоциклах, прошиті чергами вікна, набіги на нічні клуби. Двоє моїх приятелів розповідали, що вони ледве вибралися з «Ролекс-клубу», де озброєні дулами Ямайці влаштували між собою криваву розбірку. Прем’єр-міністр був змушений звернутися до ЛПЯ — із закликом до