Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

">[458] Філіпійського у Тракії, все це острови злочинників, харцизів, здобичників, людорізів і збуїв, ніби випущених із кам'яних мішків Консьєржері. Не сходьмо на берег, благаю вас! Як не ймете віри мені, то послухайтесь ради доброго і мудрого Ксеномана. Та вони, бичачою смертю свідчусь, ще гірші за канібалів. Прислухайтесь! Далебі, здається, калатають на ґвалт, так били на сполох ґасконці в Бордо, митарів і возних загледівши. Якщо це тільки не дзвін у моїх вухах. Краще пливімо далі. Нумо, додаймо ходу!

— Висідайте! (сказав брат Жан). Висідайте! Гайда, гайда, гайда! Ми, консистуючи, платити їм не будемо. Гайда! Вони у нас на прошений хліб перейдуть. Висідай!

— Хай тоді біс причалює! (кинув Панурґ). Цей чорт у ченцях, цей намаханий ченчик у чортах нічого не боїться. Він, як усі чорти, паливода і ні з ким не рахується. Він уявляє, що всі на світі отак чернечать, як він.

— Пішов ти, лепрявий (сказав брат Жан), до всіх чортів! Хай вони тобі всі зуби пощерблять! Який же це бісів бевзь підлий і боягузливий. При кожній нагоді у штани кладе з безтямного ляку! Як ти вже бозна з чого так перепудивсь, не висідай, біс із тобою, залишайся тут і пильнуй добро, а не то іди в спідницелапці до Прозерпіни!

На це слово Панурґ здимів, сховавшись у трюмі, де валялися хлібні недоїдки, шкуринки і крихти.

— Я відчуваю (сказав Пантагрюель) стиски в серці, а чийсь далекий голос мовить мені, що не треба тут виладовуватись. А я ж щоразу, як у мене виникало таке передчуття, тікав того, від чого цей голос мене застерігав, і завжди на краще виходило; так само я точно вгадував, як ішов туди, куди він мене посилав, — коротко, не було випадку, щоб я потім жалкував.

— Це (сказав Епістемон) щось ніби Сократів демон, про який стільки правлять академіки.

— Послухайте сюди (сказав брат Жан). Поки моряки водою запасаються, а Панурґ гулі справляє, ми собі розважимося, гаразд? Звеліть гримнути он із того василиска, що біля кают-компанії. Так ми воздамо ясу Музам цього Антипарнаса. А то як би порох не відвологнув.

— Гаразд (відповів Пантагрюель). Покличте до мене старшого бомбардира.

Бомбардир одразу прибіг. Пантагрюель наказав йому гатнути з василиска, спершу свіжого пороху, на всяк випадок, засипавши. Постріл пролунав. Бомбардири інших кораблів, раубардж, ґаліонів і сторожових ґалеасів, почувши рев василиска з Пантаґрюелевого судна, і собі пальнули з важких гармат. Можете собі уявити, як вони бухали і гули!

Розділ LXVII
Як Панурґ зі страху обкалявся і котюру Салія за бісеня узяв

Панурґ вискочив із трюма, як ошпарений козел, у сорочці і в одній холоші плюндрів, із хлібними крихтами в бороді, і тримав він за шкірку пухнастого котиська, що вчепився в другу, ненадіту, холошу. І, варґами мляскаючи, мов та мавпуля, як нужу ськає, дрижаки ловлячи і зубами дзвонячи, він кинувся до брата Жана, прикляклого на штирборті, і почав Христом-Богом молити його одрятувати своїм мечем, божився і клявся всіма благами Папоманії, що оце навіч бачив усіх чортів, которі з цепу зірвалися.

— Гей, друже (сказав він), братику, батьку мій духовний, у чортів сьогодні весілля! Як вони рихтуються до цих пекельних гулів, ти зроду такого не бачив! Бачиш дим із пекельних кухонь? (Теє кажучи, він показав на пороховий дим від гармат, що над суднами клубочився). Ти зроду не бачив стільки душ, кинутих у геєну огненну. І знаєш, що я тобі скажу? Тільки ша, друже! Вони такі ніжнесенькі, такі білявенькі, такі делікатні, просто амброзія для стикських богів. Я вже був подумав, прости Господи, що це англійські душі. Либонь, оце вранці сеньйори де Терм і Десе спустошили і сплюндрували Кінський острів біля берегів Шкотії, а також і англійців, которі його перед тим захопили.

Підступивши, брат Жан відчув якийсь душок, відмінний від порохового запаху, витягнув Панурґа на сонце, глядь — аж Панурґова сорочка задрипана свіжим лайном. Від страху, викликаного заморокою, ослабла сила нерва, що стягує сфінктер (себто відхідник). А тут ще й гуркіт канонади, внизу ще страшніший, ніж на чардаку, а це ж один із симптомів і ознак страху в тім саме й полягає, що вікно, яке фекалії запирає, не витримує і розчахується.

От узяти хоча б випадок із сієнцем месіром Пандольфом делла Касіною; їдучи поштовими кіньми через Шамбері, він зупинився у гостинного корчмаря Віне, збігав до нього у саж по вила і сказав: Da Roma in qua io non son andato del corpo. Di gratia, piglia in mano questa forca et fa mi paura[459]. Віне, ніби щосили вперіщити збираючись, зробив кілька випадів з вилами. Сієнець же йому сказав: Se tu non fai altramente, tu non fai nulla. Pero sforzati di adoperarli piu guagliardamente[460]. Тоді Віне так упарив його між шиєю і колетом, що сієнець укрився ногами. А Віне, пирхнувши і реготом зайшовшись, сказав: «А, хай воно стеряється, це називається datum Camberiaci![461] Тим часом сієнець вчасно спустив плюндри, бо наклав зараз же таку купу, якої не накласти дев'ятьом бугаям і чотирнадцятьом архібіскупам, разом узятим. Потім сієнець ґречно подякував Віне і сказав: Io ti ringratio, bel messere. Cosi facendo tu m'hai esparmiata la speza d'un servitiale.[462]

A ось другий випадок — з англійським королем Едвардом V. Метр Франсуа, французький баніта, знайшов притулок у короля. Король цілком йому довіряв і втаємничував у всі свої секрети,