Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

Теофраст, писали, що куропіяння заворожує, пом'якшує й прибиває живець бузини; так само куроспів вражає і приголомшує такого дужого хижака, як лев.

Дехто вважає, що це стосується лише бузини дикої, порослої в місцях, далеких від міст і сіл, де кукурікання півнів не чутно. Безперечно, для флейт та інших музичних інструментів така бузина ліпша і придатніша, ніж хатня, що буяє довкола халуп і служб. Дехто розуміє це у високому значенні, не буквально, а алегорично, з-пітагорійська. Так, про статую Меркурія кажуть, що для неї не всяке дерево підходить; при цьому дається таке пояснення: поклоніння богу не допускає ніякої вульгарности, воно завжди має бути побожним. Звідси нам і наука: любомудри до тривіальної і буденної музики байдужі, вони слухають музику небесну, божественну, ангельську, вишу, з далекої далі, і в цій духовній музиці куропіяння не почуєш. Недарма, коли ми хочемо сказати, що це місце одлюдне і тихе, то мовимо, що там і півня не чути.

Розділ LXIII
Як Пантаґрюель біля острова Ханефа[455] прикорхнув і про питання, задані йому по його пробудженні

Другого дня, про всяку всячину дорогою гомонячи, підійшли ми до острова Ханефа. Проте причалити до берега судно Пантагрюеля не змогло, бо збезвітріло і заштилювало. Ми рухалися завдяки топенантам, хилячись то на бакборт, то на штирборт, хоча приставили до вітрил ще й ліселі. Заклопотані, спантеличені, ошелешені, зіритовані, ми жодним словом не озивалися між собою.

Пантагрюель з грецьким Геліодором у руці задрімав на маті біля трапа. Це стало у нього звичкою: читати, сплючи.

Епістемон з допомогою астролябії вичисляв, де ми відносно бігуна.

Брат Жан засів у камбузі і з висхідного руху рожнів і з гороскопу фрикасе визначав, котра воно година.

Панурґ, висолопивши язика у стебло пантагрюеліона, пускав пузирі і хрипів.

Гімнаст тесав з мастикового дерева копирсалочки.

Понократ наблягузкував щось блягузкаючи, сам лоскотав себе під пахвами і чухався пальцем у голові.

Карпалим з грубої горіхової шкаралущі зладив гарненьку маленьку, втішну й імкливу вертульку, склепавши крильця з чотирьох прегарних крихітних вільхових планочок.

Евстен, довгу кулеврину окульбачивши, грав пальцями, як на монокордионі.

Ризотом із черепка піщаної черепахи майстрував калитку, обшиваючи її оксамитом.

Ксеноман ремінцями, що прив'язуються до лапки кібчика, лагодив старий ліхтар.

Наш лоцман тягнув за язика своїх матросів, аж це брат Жан, вернувшись із камбуза, побачив, що Пантаґрюель прокинувся.

От він, уперту палубну мовчанку розбиваючи, товстим голосом веселенько так спитав:

— Як його у штиль погоду підняти?

На обзив Панурґ задав питання й собі:

— А проти поганого гумору щось є?

Епістемон теж охвітно підпрягся, питаючи:

— А як його помочиться, коли хоті нема?

Гімнаст, звівшись на рівні, спитав:

— А є щось від метеликів ув очах?

Понократ, собі лоба потираючи і козирячи ушима, спитав:

— А як спати по-собачому?

— Стривайте! (сказав Пантагрюель). Премудрі любо-мудри-перипатетики учать нас, що всі виниклі проблеми, питання і сумніви треба висловлювати ясно, зрозуміло і дохідливо. Що означає спати по-собачому?

— Це означає (відповів Понократ) спати натщесерце і на осонні, як зазвичай сплять собаки.

Ризотом сидів навпочіпки біля проходу. Він звів голову, позіхнув так солодко, що й на всіх товаришів позіхи напали, з природної солідарности, і спитав:

— Чи проти осцитацій[456] і позіхоти щось є?

Ксеноман, геть заліхтарений своїм знівеченим ліхтарем, спитав:

— Як його притаковити міха свого пуза, щоб з боку на бік не мотало?

Карпалим, своїм вітрячком граючись, спитав:

— Які процеси приводять натуру до того, що людина голод відчуває?

Евстен, почувши гомін, прибіг на чардак і, скочивши на кабестан, спитав голосно:

— Чому куди небезпечніше, коли голодна гадюка вжалить голодну людину, ніж коли сита гадюка укусить ситу людину? Чому слина голодної людини така отрута для всіх отруйних змій і тварин?

— Друзі (сказав Пантагрюель). Усі ваші сумніви і питання розв'язуються однаково, і на всі вказані вами симптоми і випадки є лише один засіб. Відповідь буде дано вам негайно, руба, без зайвої балаканини: голодний живіт не має вух, а тому глух. А удобрухаю я вас і вконтентую на мигах, так колись Тарквиній Пишний, останній цар римський (тут Пантаґрюель сіпнув дзвін за вірьовку, а брат Жан прожогом гайнув у камбуз) на мигах відповів своєму синові Сексту. Секст, а був він тоді у городі Габіях, послав до батька гінця за порадою, як йому підхилити цілком під свою руч непокірних габійців. Цар, сумнячись у вірності гінця, не відповів нічого. Натомість повів його до потаємного саду і перед ним мечем позбивав голівки найвищим макам. Так без відповіді гонець і вернувся, розповів синові лише про те, що зробив його батько, і той одразу здогадався: цар радить зняти голови нотаблям і цим остаточно запрягти усіх у ярмо.

Розділ LXIV
Як Пантаґрюель задані йому питання без відповіді лишив

Потім Пантагрюель спитав:

— Що за люд на цьому собачому острові мешкає?

— Всі вони (відповів Ксеноман) святохи, оченашники, панахидники, дармограї, відлюдки. Всі вони — люди вбогі, живуть (як лормоський печерник між Бле і Бордо) ласкавим хлібом від мандрівців.

— Я туди не піду (сказав Панурґ), можете мені повірити. Хай мені дідько