He відпускай мене - Кадзуо Ішіґуро
Я впевнена, що Рут мала рацію. Норфолк став для нас справжнім джерелом заспокоєння, можливо, навіть більшим, ніж ми тоді визнавали, і саме тому, ставши набагато старшими, ми і далі про нього розмовляли, хоч і в стилі жарту. І саме тому, через багато-багато років, коли ми з Томмі знайшли копію моєї втраченої касети в містечку на узбережжі Норфолка, ми не просто сприйняли це як смішну ситуацію. Ми обоє відчули всередині якусь тугу, якесь давнє бажання знову повірити в те, що колись було дуже близьким для наших сердець.
Але я хотіла розповісти про мою касету, «Пісні в темряві» Джуді Бріджвотер. Гадаю, в оригіналі це була довгогральна платівка (дата запису — 1956 рік), однак я володіла касетою, обгортка якої була зменшеною версією конверта платівки. Джуді Бріджвотер одягнута у фіолетову оксамитову сукню, що спадає з плечей — такі були дуже популярні в ті часи, — і її видно від талії, тому що співачка сидить за барною стійкою. Думаю, дія відбувається у Південній Америці, оскільки позаду видно пальми і смаглявих офіціантів у білих метеликах. Ви дивитесь на Джуді з точки, з якої мав би дивитись на неї бармен, подаючи їй напої. Вона відповідає по-приятельськи, без надмірної сексуальності в погляді, ніби зовсім трохи фліртує, бо ви — хтось, кого вона знала колись давно. Ще одна деталь зображення — що Джуді сперлась ліктями на барну стійку і в її пальцях димиться сигарета. Саме через цю сигарету я й розвела навколо касети таку таємничість, щойно знайшла її на Розпродажу.
Не знаю, як це було у вас, але в Гейлшемі вихователі ставились до куріння страшенно несхвально. Впевнена, що вони воліли б, щоб ми ніколи не довідались, що куріння існує; але оскільки це було неможливо, щоразу, коли виникали найменші згадки про сигарети, вони негайно читали нам лекції на цю тему. Навіть якщо нам демонстрували фотографію відомого письменника або світового лідера з сигаретою в руці, урок після цього припинявся. Ширилися чутки, що деяких класичних книжок — як про Шерлока Голмса, наприклад — у нашій бібліотеці не було, тому що їхні головні герої надто багато курили, а коли вам траплялась сторінка, вирвана з ілюстрованої книжки чи журналу, це тому, що на ній була зображена особа, яка курила. Крім цього, існували окремі уроки, на яких нам демонстрували жахливі зображення того, як куріння впливає на внутрішні органи. Ось чому таким шоком було, коли Мардж К. задала міс Люсі своє запитання.
Ми сиділи на газоні після змагання з боротьби, і міс Люсі виголошувала типову промову про шкоду куріння, коли Мардж несподівано запитала міс Люсі, чи вона сама коли-небудь курила. Міс Люсі на кілька секунд замовкла. Тоді сказала:
— Я хотіла б відповісти заперечно. Але, сказати по правді, я таки курила певний час. Близько двох років, коли була молодша.
Можете уявити, яким це було шоком. Перед тим, як міс Люсі відповіла, ми дивились на Мардж, по-справжньому розлючені, що вона задала таке грубе запитання — з таким успіхом вона могла запитати міс Люсі, чи тій коли-небудь доводилось нападати на когось із сокирою. І протягом багатьох наступних днів пам’ятаю, як ми перетворювали життя Мардж на тортуру. Той випадок, про який я згадувала раніше — вечір, коли ми притискали обличчя Мардж до вікна спальні, щоб змусити її дивитись на ліс, — був частиною переслідування, яке ми їй згодом влаштували. Але у мить, коли міс Люсі зізналась, ми були надто спантеличені, щоб думати про Мардж. Думаю, ми всі нажахано дивились на міс Люсі, чекаючи, що вона казатиме далі.
Заговоривши знову, міс Люсі, здавалось, уважно зважувала кожне слово.
— Те, що я курила — недобре. Це мені шкодило, і тому я припинила. Але ви повинні зрозуміти, що для вас, для всіх вас, куріння — набагато, набагато гірше, ніж воно було для мене.
Тоді вона зупинилась і замовкла. Хтось згодом стверджував, що вона замріялась, але я — як і Рут, зрештою — була впевнена, що вона напружено думала про те, що казати далі. Врешті таки промовила:
— Вам про це говорили. Ви учні. Ви… особливі. Тому дбайте про себе, зберігайте власне внутрішнє здоров’я, для кожного з вас це набагато важливіше, ніж для мене.
Вона знову замовкла і поглянула на нас якось по-дивному. Згодом, коли ми це обговорювали, хтось із нас запевняв, що вона просто нетямилась від бажання, щоб її запитали: «Чому? Чому це настільки гірше для нас?». Але ніхто цього не зробив. Я часто думала про той день, і сьогодні, у світлі того, що трапилося пізніше, не сумніваюсь, що нам всього лише варто було запитати, і міс Люсі все нам докладно пояснила б. Все, що було для цього потрібно — всього лише ще одне запитання про куріння.
То чому ж ми того дня промовчали? Думаю, тому, що навіть у тому віці — нам було дев’ять чи десять — нам відомо було якраз достатньо, щоб остерігатись усієї тієї території. Тепер складно пригадати, скільки саме ми знали. Ми точно знали — хоч і не в якомусь глибокому сенсі — що ми відрізняємось як від наших вихователів, так і від нормальних людей іззовні; можливо, ми знали навіть, що десь у далекому майбутньому на нас чекають виїмки. Але по-справжньому ми не знали, що це означає. Якщо ми й прагнули уникати певних тем, то, мабуть, тому, що це нас бентежило. Ми терпіти не могли, коли наші вихователі, на додаток до всього іншого, ставали такими дивними, коли доходили до цих тем. Нас дратувало, коли доводилось бачити, що вони так змінюються. Мабуть, тому ми так і не задали того наступного запитання, і тому так жорстоко покарали Мардж К. за те, що вона зачепила цю тему після змагань із боротьби.
Ось чому я робила зі своєї касети таку таємницю. Навіть перевернула обкладинку задом наперед, тож Джуді з сигаретою можна було побачити тільки якщо відкрити пластикову коробку. Але причина того, що касета так багато для мене означала, не мала нічого спільного з сигаретою і навіть не була пов’язана з тим, як Джуді Бріджвотер співала — то була всього лише співачка
