Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Він задумався, схилившись над столом, водить пальцем по розлитому пиву. «От піду запишуся, де треба, й торгуватиму газетами. Це ж діло!» Ліна ні пари з уст. Здається, трохи образилась. А Франц зробив, що задумав. І якось близько полудня він уже стоїть на Розенталерплац, Ліна якраз принесла йому бутерброди, рівно о дванадцятій він зривається, тицяє їй до рук шабатуру на підставці й картонну скриньку під пахву та йде дізнатися про газети.
Надибав біля Гакеського ринку перед Оранієнбурґерштрасе якогось стариганя, який порадив йому зайнятися сексуальною просвітою. Її зараз проводять у широкому масштабі, й справа ця, мовляв, прибуткова. «А що воно таке: сексуальна просвіта?» — запитав Франц з неохотою. Сивоголовий показує на свою розкладку: «Подивись і питати не будеш». — «Ну, голі дівчата намальовані». — «В іншому вигляді не тримаю». Мовчки курять, стоячи поряд. Франц витріщається на картинки, оглядає згори донизу, пускає клуби диму, старигань не звертає уваги. Франц перехопив його погляд: «Скажи-но, колего, тобі справді подобається оце з дівчатами й такі картинки? Усміхнене життя. Ось намалювали голу дівчину з кошеням. А до чого вона тут на сходах, гола, з кошеням? Підозріла особа! Я тобі не заважаю, колего?» Той скрушно зітхає, покірно скорчившись на своєму складаному стільці, й подумки нарікає: бувають же такі віслюки, височенні, як справжні верблюди, швендяють усенький день по Гакеському ринку і, коли не пощастить, зупиняються перед тобою й починають сотати нерви. Сивоголовий мовчав, тож Франц узяв з розкладки кілька журналів: «Можна подивитися, колего? Як це називається? «Фіґаро»[40]. А оце «Шлюб»! А ось «Ідеальний шлюб». А це, значить, щось інше, ніж просто шлюб? «Жіноча любов». Все окремо. Можна багато чого дізнатися. Якщо, звичайно, є гроші, бо щось дорогувато. Та й, напевне, не все так чисто». — «Хотілося б знати, що ж там нечисто? Все це дозволено. Нема нічого забороненого. На все, що я продаю, в мене є дозвіл, і немає тут нічого нечистого. Від нечистого я тримаюсь подалі». — «Я тобі ось що хочу сказати! Просто хочу сказати, що всі ці картинки — то пусте. Я сам знаю з досвіду. Це тільки псує чоловіка, їй-богу, тільки силу розтратити можна. Все починається з розглядання картинок, а потім захочеться, а ти ні туди ні сюди, природним способом уже не виходит». — «Щось я не збагну, що ти маєш на увазі? І не бризкай слиною на мої журнали, вони дорогі, й не треба постійно обкладинку шарпати. Ось почитай: «Для тих, хто не в шлюбі». Уяви собі, й для таких є спеціальний журнал». «Не в шлюбі? Ясно, що такі є, я ось сам зі своєю полячкою Ліною не розписаний». — «Ну ось. Подивися, що тут написано, хіба не правильним, є, наприклад, таке: «Бажання регулювати статеве життя обох партнерів у шлюбі й декретувати відповідні шлюбні обов'язки, як того вимагає закон, означає найогидніше й найпринизливіше рабство, яке тільки можна уявити». Ну, що скажеш?» — «Як то що?» — «Ну, правильно це чи ні?» — «Такого зі мною не траплялося. Щоб жінка вимагала цього від чоловіка — це вже ні, хіба таке можливо? Таке буває?» — «А ти почитай». — «Ну, це вже взагалі. Попалась би мені така!»
Франц вражено перечитує фразу, а потім перескакує нижче й показує сивоголовому одне місце: «Осьо, далі: Наведу тут приклад з твору д'Аннунціо «Насолода», ти диви, цю свиню звати д'Аннунціо; якийсь іспанець чи італієць, а може, й американець. Тут думки чоловіка настільки спрямовані до далекої коханої, що в ніч любощів з випадковою жінкою, яка править йому за заміну, у нього мимоволі виривається ім'я справжньої коханої. Ну дає! Ні, колего, з таким я не хочу мати справи». — «По-перше, де це написано? Покажи!» — «Осьдечки. Служить заміною. Каучук замість ґуми. Ріпа замість нормальної страви. Ти чув таке, щоб жінка чи дівчина служила заміною? Він бере собі іншу, бо своєї наразі не має, а нова помічає, і все гаразд, вона й пискнути не сміє? І цей іспанець таке друкує. Якби я був складачем, не став би набирати такого». — «Ну-ну, легше! Не думай, що тут, у товчії Гакеського ринку, ти своїм куцим розумом можеш зрозуміти те, що пише справжній письменник, до того ж іще іспанець чи італієць».
Франц читає далі: «Велика пустка й мовчання переповнило після того її душу». Сказитися можна! Якого біса цей письменник морочить людям голову? Байдуже, звідки він. Відколи це «пустка й мовчання»? Тут я й сам маю що сказати, не гірше за нього, та й дівчата там мають бути такі самі, як і скрізь. Була в мене одна й знайшла в моєму записнику адресу, і ти думаєш, що знайшовши таке, вона промовчала? Погано ти жінок знаєш, добродію! Ти б її тоді послухав! Увесь дім аж ходором ходив від її лементу. Я навіть не міг їй пояснити, в чому там була річ. Репетувала, ніби її на палю посадили. Посходилися люди. Ото я вже був радий, коли звідти вирвався». — «Послухай, ти двох речей не враховуєш!» — «Це ж яких?» — «Коли хтось хоче мати мій журнал, то купує його й має. Якщо там дурниці написані, те нікого не обходить, усі цікавляться лише картинками». Франц Біберкопф з осудом примружив ліве око. «А ще в нас є «Жіноче кохання» і
