Чінгісхан - Василь Григорович Ян
Дервіш витяг з-за пояса гаманець і показав старому срібну монету.
— Хай буде так, як ти кажеш… Але бачиш на кільці напис: «Навіки і до смерті»? Так ти зроби такий ніж, щоб цей напис на ньому зберігся.
— Буде тобі такий ніж, — промурмотів старий і штовхнув Тугана. — Став ногу на ковадло!.. — Пошепки він додав: — «Навіки і до смерті» бийся з шахом та його катами!..
Розділ п’ятий
ЩЕДРІСТЬ
Постукуючи посохом, дервіш Хаджі Рахім ішов вузькими вулицями величезного центрального базару Гурганджа.
Тут були ряди мідного посуду, тазів, підносів і глеків, начищених, блискучих, як вогонь, прикрашених майстерно викарбуваними узорами. Були ряди з мідними різьбленими ліхтарями для свічок і глиняними мисками, тарілками й чашками. Були ряди тонкого китайського посуду, білого і голубого, а також скляного іракського, з чистим дзвоном.
Окремі ряди пахли рідкісними бальзамами, як цілющими, так і ароматичними. Там же продавалися цінні ліки, такі, як тангутський ревінь, рицинове і трояндове масла, мильний порошок «гасуль», розтертий з солончакових трав — цілющий водночас для шкіри, для ясен і для шлунка. Тут можна було знайти цінну землю, змішану з пахощами, що її вживають для миття в банях, і зелену перську глинку, яка одразу знищує волосся, і бухарське, для зміцнення волосся, масло, яким мастять голову, і тібетський мускус, і індійську амбру, і чорні кульки гашишу, що мають у собі дурман.
Пробираючись поміж барвистим натовпом, який заливав базар шумливим потоком, Хаджі Рахім зупинявся біля крамниць, немовби чекаючи на милостиню, але уважно вдивлявся в кожного продавця, когось розшукуючи.
Коли він потрапив у ряди, де були виставлені купи тканин і сукон, то статечні купці, що сиділи, схрестивши ноги, кидали йому мідні монети і говорили:
— Проходь з миром далі!
Вони боялись, щоб чорна рука дервіша не доторкнулася до сріблястої шовкової тканини симчуж чи до коштовної золотистої парчі, яку підносять на знак пошани могутнім і знатним бекам.
В цьому ряду Хаджі Рахім побачив чоловіка, схожого на того, кого він шукав. Цей чоловік сидів серед інших купців, обкладений шовковими подушками. Схудле обличчя його, бліде, як самаркандський папір, з запалими чорними очима, свідчило про перенесену хворобу. Купці, що сиділи обабіч, зверталися до нього з особливою повагою і навперебій пропонували мигдалеві тістечка, пряники, варені в меду, горіхи і фісташки. Купець був у коштовному ясно-сірому шерстяному одягу і шовковому строкатому тюрбані. Він тримав китайську голубу чашку з чаєм. На його вказівному пальці синіла велика бірюза — запорука здоров’я.
Дервіш спинився біля крамниці. Купці кинули в його миску для подаянь кілька монет, але дервіш, як і раніше, стояв мовчки.
— Проходь з миром! — сказали купці. — Тобі вже дано.
Нарешті хворий купець перевів на нього свій погляд.
Чорні очі його здивовано розкрились.
— Чого ти від мене хочеш? — сказав він.
— Кажуть, що ти людина сильна і багато бачив на своєму віку, проходячи з караванами по всесвіту, — сказав Хаджі Рахім. — Чи не зможеш ти мені відповісти на одне запитання?
— Якщо ти хочеш, щоб я пояснив тобі священні книги, то є люди, які більше за мене знають, учені улеми і святі імами. А я купець, умію тільки рахувати й одміряти сукна.
— Годі, святий дервіш! Проходь з миром! — закричали купці. — Ми ж тобі доклали від нашого добра. — І вони кинули в кяшкуль[54] ще мигдалевих тістечок і горіхів.
— Ні, я жду твоєї відповіді, тому що моє запитання стосуватиметься тебе, шановний купче.
— Кажи!
— Коли б у тебе був друг, вірний, відданий, який з тобою ділив і горе, і важку дорогу, і голодував разом, і переносив спеку і сніжну бурю… цінував би ти його?
— Як же такого не цінувати? — сказав купець. — Говори далі.
Тоді дервіш сказав, звертаючись до всіх:
— Хай буде ваше коло ясне, ранок радісний і напій солодкий! Гляньте на того, хто був і багатий, і привітний, і в достатку, у кого був щасливий дім, і квітучий сад, і невичерпний келих для бенкетів. Але я не міг відхилити од себе канчука гнівної долі, нападів нещастя і злісних іскор заздрості. І гнав мене бич чорних поневірянь, доки не спорожніла рука моя, не стало просторим моє подвір’я, не висох сад і не розсіялися друзі по бенкету. І все змінилось. Я живився тугою, мій живіт запав від голоду, і не надходив сон, що рум’янив бліде обличчя. Але зостався у мене один друг. Він не залишав мене в блуканнях, коли ущелина була моїм жалюгідним житлом, камінь — моїм ложем і боса нога моя ступала на колючий терен. Друг пройшов зі мною разом до славного міста Багдада, до священної обителі прочан — Мекки. Весь час він полегшував мені мандрування, ніс мою торбу і зігрівав мене в холодні ночі. Але барився і не надходив день щасливої долі. Раптовий грім розлучив мене з моїм другом, коли я досяг багатої рівнини Хорезму, і я тепер вічний брат злиднів і не маю притулку для ночівлі…
Хворий купець спитав:
— Але чому тебе розлучили з твоїм другом? Якщо він побував на батьківщині пророка, він може носити білу пов’язку, знак прочанина