Ленінська картка - Майк Гервасієвіч Джогансен

Місце гаряче. Білий фронт, правда, в 20-ох верствах від повітового міста, але повстанчі загони не від того, щоби пошарпати і тут і там. Білі стоять на станції Перевіз.

Повітове місто над рікою. Над рікою тягнеться величезний парк, що доходить прямо до лісу.

Ліс — смуга верстов 10 завширшки — тягнеться з України аж у Росію.

Після денної напруженої роботи Рено виходить у парк, сідає над річкою й міркує.

— 20 верстов усього.

Він міркує ще з півгодини…

За годину він у свитині, в шкапових чоботях сидить на підводі й їде лісом до Перевозу. Їдуть годину, дві, три, чотирі.

Ніч. Дядько Пилип, підвідчик, скручує цигарку.

За верству — Стеблинка, що доходить скрайніми хатами до станції Перевіз, де Свирид Рено служив диспетчером. Дядько — стеблинський… Світає…

«Стій».

Підводу оточують салдати в англійських шинелях. Рено злазить з підводи.

«Покличте сюди чатового офіцера» — каже Рено.

«Я — полковник Двигубський».

Потім він виймає ленінську картку й залізничні документи й шпурляє їх дядькові.

«Візьми собі це сміття» — каже він. «І дуй у село, не оглядайся».

Дядько забрав документи й поїхав.

«Так то полковник. Он чим тут пахне»…

Дядько Пилип сам із Стеблинки. Село бідне, — тільки тим і живуть, що возять у повітовому місті та служать, хто може, на залізниці.

Дядько Пилип під'їжджає до хати, випрягає кобилу, заводить її й подається до хати.

Вдома дядько Пилип зустрічає кума.

«Здоров, куме!»

«Здоров!»

«Яка тебе нечиста сила занесла з міста сьогодня?»

«То й правда, що нечиста сила. Віз отаку цяцю в свитині й чоботях. Все нічого. Їдемо, куримо.

Коли приїжджаємо, зскочив з воза. «Я — каже — полковник!»

І тиць мені оті бамажки».

Дядько Пилип витягає ленінську картку й залізничні посвідчення.

Кум бере посвідчення й картку й міняється на лиці.

«Що з тобою, куме? Що ти там учитав?»

Кум не одповідає — він розкрив ленінську картку й вдивляється в підпис.

Довго, довго дивиться він на підпис, тоненькою лінією підпис ліг на замусленій картці.

Н. Ленін.

Кінець-кінцем кум зводить очі.

«Так хто, ти кажеш, такий?» — питається він сиплим голосом.

«Та полковник якийсь, забув як його ім'я».

Кум, не кажучи ні слова, забирає документи, одягає кашкета й іде до дверей.

«Куди ти, куме? Сідай — снідатимемо. Скажи хоч, чого приходив? Чи не хліба позичати?»

«Хліба» — одповів кум і вийшов.

Чоловік у шинелі й кашкеті пішов до скрайньої хати, що побіля станції.

Увійшов у хату, взяв ножа й почав копатися в долівці.

Жінка й діти мовчки дивилися на батька.

«Хліба приніс?» — боязко запитала жінка.

Але батько не одповів ні слова й чим-раз копирсав ножем у долівці.

«Вийдіть усі з хати!» — сказав він. Жінка забрала дітей і вийшла.

Тоді він розпоров підкладку шинелі, спустив щось поміж підкладкою й сукном і гукнув:

«Ідіть сюди».

Увійшли.

«За годину-дві ти підеш до кума Пилипа по хліб. Він дасть, скільки спитаєш».

Чоловік у шинелі й кашкеті вийшов з Стеблинки й пішов у бік червоних.

Іде швидко.

За пів-верстви — перша денікінська застава, за верству — друга.

«Стій — куди йдеш?»

Чоловік спинився.

«А — це той комуніст!»

Підійшов офіцер.

«Куди йдеш, жидівська морда?»

«Іду до міста».

«До міста? Руки вгору! Обшукать його!»

Чоловік звів руки вгору.

Підійшов салдат, облапав плечі, стегна, халяви.

Нічого.

«Чого тобі в місті?»

«Голодний сиджу. В місті родичі багаті. Сім'я-ж моя тут зостається, коло вас. Пустіть ради Христа».

«Ради Христа! Як ти смієш, стерво, це слово в рота брати? Обшукать його ще раз!»

Знову почали лапати.

Обмацав стегна, халяви, схопив за поли.

«Єсть!»

Загнув полу — бравнінг.

«Так ти по хліб до міста йдеш?»

Офіцер розмахнувся й ударив у зуби. «Розстрілять тут-же!»

Зняли шинелю, сорочку, чоботи.

Земля вохка, росяна — теплі спітнілі ноги вгрузли в землю.

«Семенчук, дай йому лопату, одведи в ярок і одправ його в місто по хліб. А що це таке? — Р-С-Д-Р-П… більшовиків. Візьми — покладеш йому в могилу».

Жмут посвідчення. Ленінська картка.

Ідуть.

Чоловік з лопатою попереду, салдат з винтовкою позаду.

Прийшли в ярок.

«Копай!»

Почав копати.

Викопав один штих, став, спочиває, — серце закалаталося. Лопата на плечі.

Постояв з хвилинку, став копати другий.

Викопав другий штих, став. Лопата на плечі.

Салдатові набридло. Добув тютюн, узявся скручувати цигарку.

Чоловік стояв з лопатою на плечі. Потім він схилив її назад і, вимахнувши з-за плеча, вдарив салдата по голові. Той упав. Ще й ще!

Чоловік одяг салдатову шинель, вбув чоботи, акуратно зашнурував халяви, взяв винтовку, підвівся.

Вільний!

За 20 верстов — свої. Іти лісом легко.

Рішучим рухом скинув винтовку на плече й пішов.

— До другої денікінської застави.

Вільно дійшов до вогника.

Казанок на двох багнетах. Вогонь весело вбирає вітер. В лісі вільно й вохко.

Коло казанка група офіцерів і салдатів.

Чоловік перевісив винтовку через руку й підійшов ближче.

Двоє сиділо обличчям до нього — знайомі, що стоять у Стеблинці.

Один з них, поручик з рудою борідкою, був робив у ньго трус і забрав документи і ленінську картку.

Третій в офіцерськім кашкеті, в свитині, спиною. Це — шпіон!

«Рено!» — гукнув раптом чоловік.

Офіцер в свитині схопився на ноги й став з ним віч-на-віч.

Водянисті очі дивилися з-під козирка кашкету.

Чоловік звів винтовку й вистрелив йому в голову.

Потім він кинув винтовку й сказав: «Я гадаю, він не став-би розповідати чогось важливого тут на заставі»…

Відомості про розполог червоних лишилися в пошматованому мозкові полковника Двигубського…

Коли з замордованого вбивця зняли шинелю, в кешені знайшли ленінську картку й два залізничних посвідчення.

У внутрішній кешені сорочки знайшли ще одну посвідку, тимчасову.

Тимчасове (замість відібраного)

ПОСВІДЧЕННЯ.

Цим свідчиться, що Свирид Рено є дійсно службовець №… залізниці й займає посаду диспетчера.

 .... числа 1919 року,

Підпис.

Я беру в руки шахматного пішака й розглядаю