Присягнись, що моя - Поліна Ендрі

За місяць до прологу

- Що-що він тобі запропонував? Пожити у нього, доки він буде у відрядженні? - перепитую здивована, навіть забувши про своє заняття. - Ні, ну слухай, - фиркаю я, відправляючи складену вчетверо блакитну кофтину у шафу. - Він же не думає, що ти справді...

- Я погодилася, - видихає Кім у слухавку.

- Що-о?

- Я погодилася, - голосніше повторює вона, ніби стверджуючи собі.

- Ну Кім, я навіть не знаю, що тут сказати... - мої очі падають на бежеву майку. Я закушую губу і мій голос сильно пом'якшується, коли я лагідно питаю: - Хочеш, я приїду?

Кімберлі мовчить, від чого мені здається, що вона думає над моїми словами.

- Ні, Елайно, не варто, - обережно видихає вона. - Ти сама зараз завантажена по саме не хочу. Як у тебе справи? Ви помирилися з Фредеріком?

- Нормально. Слухай, мені тут у двері дзвонять, - закидаю майку на полицю і зачиняю дверцята. - Зідзвонимось пізніше?

- Угу, - недбало кидає Кімберлі, і я кладу слухавку.

Невелика посмішка, яка супроводжувала мене половину розмови, що я й сама не помітила, миттєво тане. Я не сказала Кімберлі про те, що ми з Фредеріком розійшлися. Ну так, можна нескінченно висувати претензії і звинувачувати в усьому мене, але так вже сталося, що після моєї першої підліткової любові у мене відбувся конкретний такий збій у системі і я перестала довіряти чоловікам. Він мені просто набрид. Відчиняю двері і навіть не дивуюся, очікувано бачачи на порозі кур'єра у жовтій формі.

- Добридень. Доставка від "Скай-Нетлі".

- Дякую.

- Гарного дня.

Кур'єр без запитань сам зачиняє за собою двері, поки я розглядаю велику рожеву коробку у своїх руках, не знаючи, з якого боку взятися за неї.

Дев'ята за тиждень.

Цікаво, що там? Милі м'які звірятка з сопливими проханнями "повернися до мене" чи жахливі, напхані неабияками погрозами іграшки?

Я стою посеред вітальні і з завмиранням серця дивлюся на коробку, що лежить на дивані. Повільно тягну за бант і відчиняю кришку. Звідти вистрибує моторошний клоун з іграшковим ножем на пружинці, моторошно сміючись.

Гаразд, а це вже не смішно.

Можна, звичайно, переїхати в інше місто, обірвати всі кінці і зажити з нуля, але мене це не врятує. Минулого тижня я поїхала з Кім у Брістоль. Подруга брала інтерв'ю у відомого авторитету міста, а я вирушила з нею, щоб надати моральну підтримку, тому що в місто виявляється повернувся Кейн Тернер - її перше і дуже болісне кохання. А тепер вона погодилася тимчасово пожити в нього, приглядаючи за його маленькою сестрою, поки він поїхав у відрядження. І що? Фредерік приперся за мною в Брістоль і влаштував мені скандал прямо посеред центру нерухомості, де у мене мала відбутися ділова зустріч. Він просто не розуміє слова "не хочу".

Але найцікавіше – інше. Блейк Моріс - шановний авторитет міста. Не знаю, яким чином, чи це випадковий збіг обставин або справжнісінький знак долі, але він був там, коли перед його очима розгортався весь цей скандал. Він стояв, спостерігаючи за цим хаосом збоку, і на його губах грала маленька загадкова усмішка. Що вона означала, я так і не зрозуміла.

Згадую до нудоти смазливе обличчя Фредеріка і морщуся від неприязні. І що тільки я знайшла в ньому? Ось зовсім інша справа Блейк Моріс... Сильний, безстрашний чоловік блакитних кровей. Я бачила його на місцевому телебаченні один раз. Загадковий і безпринципний, про таких кажуть, темна конячка. Він може багато чого, зокрема й захистити від божевільних, позбавлених здорового глузду шанувальників.

Я дивлюся на моторошну посмішку клоуна, що повільно розгойдується на пружині, і раптом мене осяює.

Він мені допоможе.

_

Вітаю всіх у новинці) Буду рада вашій активності)

Запрошую у мій телеграм-канал) Він тут: https://t.me/Polina_Endri