Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

— Володимир Ілліч! — сказав Коцюбинський. — В Києві теж було б добре: в пролетарських масах вплив і авторитет нашої партії зростає велетенськими кроками…

— О! — скрикнув Ленін. — Київські пролетарі! В дев'ятсот п'ятому році вони показали приклад всьому російському пролетаріатові! Але зараз у вас там становище ускладнилося…

— Так, — підтвердив Коцюбинський, — зараз на Україні, і особливо в Києві, обставини особливо складні…

— Центральна Рада?

— Так. Але позиція буржуазної Центральної Ради й не може бути інакшою: вона хоче грати на визвольних національних пориваннях українців, щоб використати їх в своїх націоналістичних, сепаратистських цілях. — Коцюбинський всміхнувся. — На Україні народ недурно каже про неї «центральна зрада», зрада по–українському означає «измена», «предательство»…

Ленін весело зареготав:

— Як, як? Центральна зрада — центральное предательство?! — Сміх Леніна був заразливий, посміхнувся навіть Подвойський, що позирав похмуро і нетерпляче тупцював: він мусив якнайшвидше приставити Леніна на конспіративну квартиру, і путь до неї була довга й небезпечна. — Ви знаєте, це здорово! Я завжди захоплювався українським гумором: в одній літері — цілий світогляд! І зауважте, — звернувся Ленін до Подвойського, — ніщо не виявляє так глибоко народні тенденції, як іменно гумор! І це — гумор політичний, гумор — ростучої соціалістичної свідомості! — Ленін перестав сміятись і знову звернувся до Коцюбинського. — Але ви сказали про Центральну Раду так, що, виходить, на Україні є ще небезпека, крім цієї націоналістичної цитаделі?

— Так, Володимир Ілліч, — сумно мовив Коцюбинський. — В самій нашій партії на Україні дехто з товаришів не має вірного розуміння національного питання, нехтує ним — і цим тільки заплутує справу й ускладнює становище на Україні! — Під суворим, нетерплячим поглядом Подвойського Коцюбинський заспішив, але заговорив ще палкіше. — А це, Володимир Ілліч, відштовхує значні шари українського населення — селян, інтелігенції, навіть пролетарів — від гасел соціалістичної революції. Розумієте, Володимир Ілліч, тим, що ідеї національного визволення, прагнення національної свободи дехто з наших товаришів розцінює як націоналізм, як мало не буржуазну контрреволюційність, це ж штовхає українців до справді націоналістичної, буржуазної, контрреволюційної Центральної Ради!..

Ленін зробив нетерплячий жест, обличчя його потуманіло, очі метнули гнівними блискавками:

— П'ятаков? — коротко запитав він. — Юрій П'ятаков?

— Так, Володимир Ілліч! Але ж за ним частина київського комітету, його авторитет як старого соціал–демократа дуже значний!

— П'ятаков! — знову скрикнув Ленін і навіть стукнув кулаком об бильце стільця. — Ах, цей П'ятаков! Краще б він перебрався сюди, в Петроград! Безсумнівно, цінний організатор, чудовий адміністратор — та коли б нам захопити владу, він міг би керувати промисловістю, хоч би й цілою банковою системою! Але в деяких питаннях у нього все ж таки каша в голові! Неймовірна плутанина! На конференції ми вже вказали йому на це! На конференції ми дружно його розкритикували!

— Володимир Ілліч! — сказав Подвойський рішуче. — Нам все ж таки треба негайно йти: Ашкеназі чекає з машиною, пізніше буде важко прохопитись. Розмову з Коцюбинським ми організуємо вам невідкладно.

— Неодмінно! Невідкладно! І знайдемо спосіб перетягти П'ятакова сюди, ближче до Центрального комітету. Обіцяю це вам, товаришу Коцюбинський! — Ленін взяв руку Коцюбинського і міцно її потрусив. — Спасибі вам! І запам'ятайте: на Україні потрібний архітакт національний! Це надзвичайно важливо! Той великорос, який заперечуватиме право українців чи фіннів самим вирішати свою долю — буде шовіністом!.. Бувайте здорові! — Він потрусив ще раз руку Коцюбинському і додав: — А вам, взагалі, добре було б кінчати з справами тут і повертатись на Україну. Такі люди, як ви, там особливо потрібні! Скажіть, — зразу ж запитав Ілліч, не випускаючи руку Коцюбинського, а другою притримуючи Подвойського, — прізвище «Коцюбинський» мені знайоме. Ви не маєте відношення… Олексій Максимович Пешков, наш Горький, мені розповідав про свого друга, українського письменника Михайла Михайловича Коцюбинського?

— Це мій батько.

Ленін спинився і глянув Юрієві в очі з радісним здивуванням:

— Ваш батько? Радий! Дуже радий! Ви навіть не уявляєте собі, як це прекрасно, що в українського письменника Коцюбинського син — український більшовик! Їдьте, їдьте негайно на Україну, товаришу Коцюбинський! Більшовик повинен бути з своїм народом!

— Я в армії, Володимир Ілліч. Мій полк стоїть у Петрограді. Та й в Петрограді теж чимало українців, особливо в гвардійських полках…

— Прекрасно! — сказав Ленін. — Гвардійські полки — наша опора. Мені здається, Миколо Ілліч, — звернувся він до Подвойського, — що і ваша «Воєнка» повинна використати товариша Коцюбинського саме в гвардійських полках — агітатором, навіть комісаром, коли вже спроможетесь організувати цей інститут комісарів. Це однаково важливо і для Петрограда, і для України. — Ленін знову звернувся до Коцюбинського. — В пролетаріату тепер нема іншого виходу, як захоплення влади. І допомогти йому повинна армія. Ідіть у ваш полк, товаришу Коцюбинський: будемо здобувати владу і тут, і на Україні разом — і великоросійські, і українські більшовики! Нам потрібний вільний союз вільних селян і робітників вільної України з робітниками і селянами революційної Росії! Українці мають цілковите право на задоволення своїх національних домагань. І запам'ятайте: якраз беззастережне визнання цього права одно тільки й дає можливість агітувати за вільний союз українців і великоросів, за добровільне з'єднання в одну державу двох великих народів. Якраз беззастережне визнання цього права одно тільки спроможне розірвати на ділі, безповоротно, до кінця, з проклятим царистським минулим, яке все зробило для взаємовідчуження народів, таких близьких і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією… Революційна демократія Росії, коли вона хоче бути дійсно революційною, дійсно демократією, повинна порвати з цим минулим, повинна повернути собі, робітникам і селянам Росії, братерське довір'я робітників і селян України!.. Бувайте ж здорові, дорогий товаришу!..

Ленін осміхнувся широкою приязною посмішкою, насунув кепку нижче на лоб, поставив комір пальта, дружньо