Присмак волі - Володимир Кільченський

— Покуштуй ще й пряженої сметанки нашої. Ні в кого навкруги такої немає і не буде. Ви ж лишень визволителі наші! — вихваляла Василина себе і хлопців одночасно.

Андрій зметикував, що треба зменшити надмірне піклування господарів, і став розхвалювати Хмельницького, що, мовляв, вже скоро на обох берегах Дніпра гетьман все приведе до ладу, бо ж бідкається про розпорядливих господарів своєї землі, а ляха не буде тут жодної ноги... Тут він зачепив болюче місце на серці Сидора, і той почав лаяти ляських підлабузників-жидів, що все прибрали до своїх рук. Говорив і про свої мрії:

— От тепер, хлопці, і два млини будуть мої, та й Калитву всю візьму під оренду, а там, дивись, сінокоси поряд...

Він трішки помовчав, а потім, уставши, перехрестився і благоговійно вимовив:

— Церква наша ледве вціліла... Отця Федора замордували, все до уніату його тиснули, прихід пригноблювали, обійстя відібрали... Тепер буде по-нашому, по-православному — з каменю збудуємо, на п’ять маківок!

Доньки учтиво піднялися з лави після помаху матері у той бік, де ночуватимуть козаки, та заходилися вимощувати постіль. Дбайливо збивали сінники та принесли дві подушки завбільшки з пів людини і все це стали старанно застилати ліжниками. Донесли ще два ліжники — вкриватися і, підсміюючись, з радісними обличчями пішли у свою половину. Василина почекала, поки за доньками зачиняться двері, і, наблизившись до Яреми, запитала:

— Ти, Яремо, скажи, яку з моїх доньок уподобав — старшу чи маленьку, Килину? Гарні в мене дівчата... Не брешу, гріх не буду на душу брати. А роботящі та чепурні, то всі люди скажуть, — продовжувала заохочувати Ярему Василина.

Сидір, розчервонівшись, сидів та доброзичливо посміхався до Яреми, іноді підморгував Андрію — пробував заручитися його підтримкою. Олексій і Тарас сиділи роззявивши роти і тільки встигали вертіти головами, чекаючи, чим закінчиться ця спроба принадити майбутнього зятька.

За дверима дівочої половини чувся розкотистий сміх обох сестер, і мати сердито вигукнула:

— Ану зайдіть сюди! Вам би тільки зуби скалити, а хлопці вас ждуть!

Дівчата зайшли у світлицю з кислими фізіономіями і зупинилися перед столом, опустивши голови. Хлопці пильніше придивилися до них, і Андрій зауважив про себе, що дівчата дійсно були чимось привабливими, хоч і обличчя в них були занадто округлими, з невеликими очима. Зате вуста повні та принадні, щоки аж палахкотять молочно-рожевими барвами. Під гладко вкладеним темним волоссям розліталися в боки чорні брови, доповнюючи загальну дівочу принаду. Якби не їхня надмірна повнота, то було б за щастя мати по життю таку жіночку. Та все ж менша, Килина, була привабливішою, з незвичайним сяйвом очей та дівочою сором’язливістю.

Ярема вже ледве сидів за столом, а коли мати запитала, хто з хлопців їм до вподоби, то обидві кивнули головами в бік Яреми. Той пополотнів і, незважаючи на свій гострий язик, сидів мовчки, поглядаючи на зніяковілих дівчат. Андрій зрозумів: якщо Ярема відмовиться, то це може закінчитися сваркою. Він підвівся з-за столу і розсудливо промовив:

— Воно-то вірно, що мій приятель невінчаний, але я відкрию вам приховану мету нашого поневіряння по зимових шляхах Гетьманщини...

Усі замовкли і з якоюсь пересторогою очікували, поглядаючи на Андрія: а що ж він мовить далі?

— Через тиждень ми маємо стати перед гетьманом зі звітом, які обранці сприятимуть становленню Правобережжя разом із полковником Пушкарем!

Сидір, почувши такі слова, згорбився і піднявся з лави. Постояв і тихо собі присів, чомусь дивно поглянувши на свою Василину. Дівчата попіднімали голови і нерозуміюче дивились навколо, але найбільше — на хлопців, їх вони цікавили більше, ніж самі таємниці. Після нетривалого мовчання Сидір доброзичливо посміхнувся до козаків і випалив:

— Василино! Укладай дітей спати, а ми з хлопцями помикитимо ще трішки!

Цих слів Сидора було достатньо, щоби всіх як поздувало з-за столу. Вони залишилися сидіти утрьох. Тепер Сидір підсунувся ближче до Андрія і змовницьки запитав:

— Гм... А на наші краї є вже такі люди, що очолять рух разом із полковником лад наводити?

Андрій, витримавши мовчанку якийсь час, нахилився до Сидора і стиха промовив:

— Ми тільки звіти здаємо, яких людей бачили тямущих, а вони тоді відбирають наймудріших та хазяйновитих.

Сидорові сподобалася відповідь, і він почав говорити. Якби його воля, то зі своєї округи зробив би рай, а до Калитви йшли б люди глянути, як на чудо. Далі він говорив про протоку від Дніпра, щоб під Калитвою — пристань, а сюди з Полтавщини та Слобожанщини всі везли б зерно, дерево, шкури, а звідси — по всьому світу на торги...

Ярема, поглядаючи на Андрія, який ледве не задрімав за столом, слухаючи Сидора, звернувся до господаря:

— Дядьку Сидоре, ми завтра раненько повинні виїхати, а через два тижні повернемося... А зараз укладіть нас спати...

Сидір підхопився з лави і допоміг хлопцям роззутися, а потім продовжив розповідати, примовляючи:

— Ви вкладайтесь... Я не потурбую вас... А понад протокою млини стоятимуть, млин побіля млина, млин побіля млина...

Хлопці вже розляглися на сіннику, а Сидір неголосно розповідав про мости, про шляхи і табуни коней...

— ...а на Калитві поставлю фортецю з двома баштами... Ні, з трьома — буде все видно аж за Дніпро. І дідька лисого, щоб хтось хоч наблизився до стін. З каміння змуруємо... — мрійливо продовжував Сидір.

Хлопці засинали, а господаря дому вже