Гра в кохання - Міра Лей

Я зручно вляглася, збираючи всі свої сили, я не маю права опозоритися, наказала собі, прийнявши відповідну позицію.

- Час пішов! - видав викладач і я забувши про все на світі, почала підтягуватися. Нас обступили з усіх сторін, дві групи. Навіть хлопці що грали волейбол підійшли подивитися. З боку біля нас стояли по одній людині які рахували кількість зроблених підтягувань.

- Стоп! - прозвучало як вирок. Я впала на мат, захекана, намагаючись відновити дихання. - Хвилина пройшла - видав строго викладач. - Скільки раз зробив Левицький?- запитує в хлопця що стояв біля нього?

- 60! - відповідає той.

- А Бондаренко ? - переводить погляд на Ігоря?

- 60! - гордо видає хлопець. Серед студентів почулася хвиля здивування, а потім оплески. Молодець, розумничка хтось вигукував. Я ж була на сьомому небі від щастя. 

- Молодець Бондаренко! - почувся задоволений голос викладача - На один раз більше ніж минулого року. - він подав мені руку, допомагаючи сісти. 

Я щиро посміхнувся і перевела погляд на сноба. Він дивився на мене великими та здивованими очима. А потім різко піднявся, підійшов до мене і подав руку.

- Молодець мала. Здивувала! - видав з повагою, показуючи свої білосніжні зуби.

- Дякую! - гордо відповіла і трохи подумавши, прийняла його руку.