Постріл із глибин - Ерік Ларсон
А потім була ця новина: складено план церемонії відкриття меморіального фонтана в пам’ять Джека Філліпса, оператора бездротового зв’язку «Титаніка», а також восьми інших операторів передавачів Марконі, які загинули в морських катастрофах. У статті також ішлося, що на меморіалі «залишили вільне місце, щоб додати інші імена згодом»[113].
Реєстр пасажирів «Лузитанії» налічував 949 британських пасажирів (один із них — канадець), 71 росіянина, 15 персів, 8 французів, 6 греків, 5 шведів, 3 бельгійців, 3 голландців, 2 італійців, 2 мексиканців, 2 фінів та по одному пасажиру з Данії, Іспанії, Аргентини, Швейцарії, Норвегії та Індії.[114]
Згідно з офіційними документами «Кунард», на борту також було 189 американців з різних куточків країни[115]. Двоє чоловіків із Вірджинії були представниками суднобудівної компанії й прямували в Європу для того, щоб з’ясувати умови придбання субмарин. Щонайменше п’ять пасажирів були з Філадельфії, а інші — з найрізноманітніших міст: Такахо, штат Нью-Йорк; Брейсвілл, штат Огайо; Сеймур, штат Індіана; Потакет, штат Род-Айленд; Генкок, штат Меріленд; Лейк-Форест, штат Іллінойс. Декілька пасажирів були з Лос-Анджелеса: подружжя Бліків у першому класі та троє представників родини Бретертонів у третьому. На борту був навіть Христос[116] — Крайст Ґеррі з Клівленда, штат Огайо, що подорожував другим класом.
До відплиття вони зупинялись у готелях і пансіонах або ж у родичів — у всіх куточках міста. Щонайменше шестеро з них зупинились у готелі «Астор», ще шестеро — у «Білтморі». Вони прибували протягом тижня, везучи з собою гори речей. «Кунард» дозволяла кожному пасажирові перевозити з собою 20 кубічних метрів вантажу, і пасажири мали безліч скринь. Деякі з них були кольорові — червоні, жовті, сині, зелені. Інші — обтягнуті шкірою, з тисненням у вигляді шахівниці або ялинки, зміцнені деревиною.
Пасажири привозили «розкладані валізи» — для суконь, смокінгів та ділових костюмів. У найбільшій з таких валіз уміщувалося сорок чоловічих костюмів. Вони привозили великі коробки, призначені спеціально для зберігання взуття, — від них приємно пахло шкірою та взуттєвим кремом. Були й маленькі валізи — пасажири ретельно обдумували, що може знадобитися під час подорожі, а що можна віддати в багажний трюм. Пасажири, які приїздили потягом, мали змогу відправити найбільш громіздкі речі зі свого міста прямо в каюту або в трюм судна — таким чином, коли вони займатимуть свої місця на борту, їхні речі вже будуть там.
З собою вони брали найкращий свій одяг[117] — нерідко це й були всі їхні речі. Основна гама кольорів складалася з відтінків чорного та сірого, але траплялись і більш яскраві кольори. Ось жіноче плаття в лілово-білу клітинку. Червоний плетений жилет із білими гудзиками на хлопчикові. Зелений пасок з вельветину. Різнобарвний одяг на немовлятах. У маленьких діточок були дуже складні одежі: на одному з хлопчаків була біла вовняна накидка; біла бавовняна жилетка з червоним та синім кантами; комбінезон із синьої бавовни з вишитими квадратиками в цятку, спереду з плетінням, а ззаду із застібками з білих ґудзиків; сіра вовняна курточка з чотирма ґудзиками зі слонової кістки; чорні панчохи; черевички на ремінцях. Зверху цього всього в дитини на шиї висіла пустушка на мотузці.
Найбільш заможні пасажири мали каблучки, брошки, кулони, намиста й короткі коралі з діамантами, сапфірами, рубінами та оніксом (і його червоним побратимом сардоніксом).
Пасажири брали з собою в’язки векселів, рекомендаційних листів, а також готівку. У 35-річної жінки з собою було п’ять банкнот номіналом у 100 доларів, в іншої — одинадцять банкнот по п’ятдесят. Майже в усіх були годинники — обов’язково в золотому корпусі. Одна жінка мала з собою годинник, виготовлений у Женеві, з написом: «Remontoir Cylindre 10 Rubis Medaille D’Or, No. 220063», — золотий, з криваво-червоним циферблатом. Пізніше серійний номер цього годинника став просто безцінним джерелом інформації.
Також у пасажирів були щоденники, книги, ручки, чорнила та інші речі, якими можна було зайняти час. Єн Голборн[118], відомий письменник та доповідач, повертався додому після своєї подорожі з лекціями по Америці. З собою в нього був рукопис книги, над якою він працював двадцять років, — про теорію краси. Кількість сторінок перевищувала тисячу, і це була єдина копія. Двайт Гарріс, 31-річний ньюйорківець
