Відверто про Клавдію - Деніел Кіз

Гельмер повідомив, що фонд «Плейбоя» вирішив допомогти й візьме на себе всі подальші витрати, щоб посприяти Даю в підготовці до майбутнього судового слухання. Від Клавдії ж вони навзаєм хотіли дозволу на подальшу публікацію її історії. Вона погодилася.

— Завтра я маю повертатися до Чикаґо, — сказав Гельмер, — але Расс залишиться в Колумбусі й працюватиме з Лью. Ви матимете серйозну підтримку, перш ніж постанете перед судом, і це не коштуватиме вам ані цента.

Коли вони пішли, а Донна Зеґ відвела її назад до камери, Клавдія знову заплакала. Тепер, коли її фантазія про зйомки в кіно була розбита, вона плакала щодня. Часом її обличчя розпухало так, що Донна приносила їй лід із крамниці, щоб допомогти зняти набряк.

Тієї ночі, перш ніж заснути, Клавдія мала видіння: до її камери прийшов Ісус і сказав, що турбуватися більше не треба, адже шляхи Господні незбагненні.

2

Коли троє чоловіків покинули жіночу в’язницю, Лью Дай запросив гостей зупинитися в його домі в Колумбусі. Ті прий­няли запрошення, і він повіз їх у чорному із золотом «роллс-ройсі» до свого маєтку на 112 гектарах землі. Крім того, що він адвокат, розповів Дай, він також завзятий рибалка, палкий любитель регбі й фермер у справжніх традиціях своїх предків — адвентистів сьомого дня. Повечерявши, вони сиділи на задньому ґанку, сьорбали скотч та обговорювали «вбивства 22 калібру».

Дай мав версію й просив їхньої допомоги та підтримки, щоб перевірити її.

Зважаючи на постріли в голову в дусі страти, казав Дай, він відчуває, що за всім цим стоїть організована злочинність. Від декого зі своїх клієнтів він чув, що якийсь новий постачальник кокаїну намагається втрутитися на територію Колумбуса. Оскільки Маккен, імовірно, був замішаний у торгівлі наркотиками, припускав Дай, він міг спробувати переметнутися до нового постачальника. Дай припускав також, що решта жертв брала участь у перевезенні кокаїну на дрібніших ролях — як-от підбирання пакунків, що випали з приватних літаків, — і що жорстокі страти були способом мафіозного синдикату Дейтона/Цинциннаті залякати інших.

Наступного дня Білл Гельмер повернувся до Чикаґо, але не раніше, ніж дізнався, що БКР оприлюднило нову інформацію. Як виявилося, 22-каліберний «Штьоґер Люґер», застосований у семи вбивствах, також використали півроку тому — 10 грудня 1977 року в Ньюарку, штат Огайо, — щоб застрелити Джойс Вермілліон і Карен Додрілл на стоянці «Кафе Форкера».

Відтворюючи події тієї грудневої ночі, Департамент поліції Ньюарка дізнався, що Карен Додрілл вирішила піти до «Кафе Форкера», щоб отримати готівку за чеком. Джойс Вермілліон, офіціантка з бару, поскаржилася, що чоловік не зможе забрати її після роботи, як звичайно, і Додрілл зголосилася повернутись до закриття й відвезти її додому.

Коли вони вийшли з кафе, в обох жінок вистрілили щонайменше дев’ять разів — більшість куль влучили в голови. Біля тіл були знайдені патрони 22 калібру. Справа залишилася нерозкритою.

«Колумбус Диспетч» процитувала «наближене до розслідування» джерело, яке припустило, що оскільки всі дев’ять злочинів сталися в суботу чи неділю, «вбивства 22 калібру» могли бути частиною якогось ритуалу ініціації в банду.

«Нью-Йорк Таймз» за 3 червня 1978 року повідомила, що дев’ять випадків «убивств 22 калібру» охопили п’ять різних юрисдикцій, де кожна правоохоронна структура провадила власне розслідування.

«Хоч вони й стверджують, що координують зусилля, — наголошувала стаття, — помітні ознаки напруження, що могло призвести до неповного обміну інформацією».

«Таймз» розкрила, що офіцери поліції Ньюарка, штат Огайо, докоряли Джорджу К. Сміту, прокурору округу Франклін, за розголошення моделі пістолета й боялися, що якщо вбивця або вбивці завдадуть чергового удару, вони можуть скористатися іншою зброєю.

Не в змозі зв’язатися з Джорджем К. Смітом, щоб отримати коментар, оскільки той перебував у Цинциннаті в межах кампанії за балотування на посаду генерального прокурора Огайо від Республіканської партії, репортер «Таймз» написав:

Він [Сміт] готується судити Клавдію Яско, офіціантку, за вбивства в Маккена, оскільки в середині березня міс Яско зробила щиросердне зізнання Департаменту шерифа округу Франклін. Проте детективи округу Франклін ледве приховували зневагу до твердження Сміта, що міс Яско є однією з убивць.

«Постійно трапляються люди, які воліють зізнатися, коли відбувається щось сенсаційне, — сказав детектив із Колумбуса, стенувши плечима, — і зазвичай вони не ті, кого ти шукаєш».

Розлючений статтею в «Таймз» і твердженням, буцімто детективи округу Франклін винуватять його в тому, що деякі люди вже охрестили «Яско-фіаско», Сміт заперечив:

— Детективи з Департаменту шерифа і є тими, хто тиснув на нас. Це вони ходили до прокуратури й просиджували під дверима О’Ґрейді.

3

Після оприлюднення інформації, що вбивство двох жінок в Ньюарку скоєне з тієї ж зброї, що й решта «вбивств 22 калібру», Расс Мілліон вирішив, що теорія кокаїнової змови Дая здається натягнутою.

Мілліон попросив додаткової допомоги в «Плейбоя», і редактор Білл Гельмер домовився, щоб другий приватний детектив, Лейк Гедлі з Лас-Веґаса, допоміг у розслідуванні. Гедлі прибув із чиказького офісу «Плейбоя» до Колумбуса в підпорядкування Мілліона. Це був високий стрункий чоловік добряче за сорок, із видовженим тонким обличчям, темним волоссям, що підіймалося прямо від лоба, та орлиним носом.

Відрекомендовані матір’ю та сестрою Клавдії, Гедлі й Мілліон змогли зустрітися з сержантом Біллом Стекменом, який прийняв їхню пропозицію допомоги й надав певні зачіпки. Зокрема повідомив їм, що кілька жінок із «Галереї зображень» підозрювали Ленні Вайта, кульгавого кремезного водія вантажівки, чий вантаж приніс йому вуличне прізвисько Свинар.

Гедлі та Мілліон заходилися нишпорити навколо будинку Свинаря. Крізь вікно кімнати, що нагадувала лігво чи кабінет, вони побачили копії статей про «вбивства 22 калібру», приклеєні до стіни. Також вони дізналися, що танцівниці ґоу-ґоу вважали Свинаря напрочуд дивакуватим. «Він приходить до стрип-бару, — розповіли дівчата Гедлі, — та коли ми роздягаємося, він відвертається до сцени спиною».

Однієї ночі Гедлі та Мілліон допитали Свинаря в «Галереї зображень». Він спокійно й холоднокровно розповів їм, як полюбляє водити молодих жінок, особливо Клавдію, на сніданок після завершення їхньої робочої зміни. Та коли Лью Дай нагадав їм, що Свинар є алібі Клавдії, детективи «Плейбоя» збагнули, що намагаються дискредитувати найнадійнішого свідка захисту — ще один глухий кут.

Кілька разів Мілліон і Гедлі намагалися зв’язатися з прокурором Джорджем Смітом, але їм жодного разу так і не перетелефонували. Після того як заступник прокурора О’Ґрейді погодився зустрітися з ними й вони прибули до нього в офіс, його секретарка відрізала:

— Він мусив поїхати в одній важливій справі.

Слідчим «Плейбоя» здавалося, що всі, з ким вони намагаються поговорити, або уникають їх, або посилають ганятися за привидами. Зокрема їх дратувало і те, що, куди б вони не йшли опитувати людей, Лью Дай наполягав на своїй присутності. Він ніколи не випускав їх із поля зору.

Минуло півроку від першого з дев’яти вбивств, і незабаром для немісцевих слідчих стало очевидним, що мешканці Центрального Огайо живуть у глибокому страху. Деякі родини придбали зброю. Багато хто купував надійніші замки. Усі тримали двері замкненими вдень і вночі. Що найбільше лякало людей, то це те, що жертви були вбиті не в барах, не на темних вулицях чи в районах з високим рівнем злочинності. Невинних громадян жорстоко