Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Азіє, — сказав іспанець, і жінка підвела голову майже так, як собака, що дивиться на свого хазяїна, — ось ваша пані.
І він показав пальцем на Естер, одягнену в пеньюар. Азія глянула на юну фею з виразом майже болісним, але в той же час її очі, сховані між короткими густими віями, блиснули, як іскра пожежі, на Люсьєна, який, одягнений у розкішний розстібнутий халат, сорочку з тонкого полотна і червоні панталони, з його білявими довгими кучерями, що вибивалися з-під фески, являв собою божественну постать. Геній італійців може створити образ Отелло, хист англійців може його показати на сцені, але тільки сама природа має право бути в одному своєму погляді, виявляючи ревнощі, повнішою й чудовішою, ніж Англія й Італія. Цей погляд, помічений Естер, примусив її схопити іспанця за руку, залишивши на ній слід своїх нігтів, як зробила б кішка, що чіпляється кігтями, боячись упасти в безодню. Тоді іспанець сказав азіатському страхіттю кілька слів невідомою мовою, і воно стало навколішки, підповзло до ніг Естер і поцілувало їх.
— Вона, — сказав іспанець до Естер, — не кухарка, а справжній кухар; сам Карем збожеволів би від заздрощів до неї. Азія вміє варити все. Вона зварить вам звичайну страву з квасолі так, що вам здасться, ніби ангели спустились з неба, щоб додати туди райських трав. Вона ходитиме щодня на ринок і битиметься, як справжній демон, щоб не переплатити; цікаві стомляться від її мовчазності. Оскільки ви вдаватимете з себе особу, що була в Індії, Азія дуже допоможе вам зробити цю байку правдоподібною, бо вона одна з тих парижанок, які народжуються з тим, щоб вибирати собі батьківщину за власним бажанням; але мені здається, вам нема чого ставати іноземкою... Європа, що ти скажеш на це?
Європа становила цілковиту протилежність до Азії; вона була найчарівнішою субреткою, яку Монроз[31] обрав би собі за партнершу на сцені. Струнка, пустотлива на вигляд, з мордочкою ласочки, з гострим носиком, Європа являла при уважнішому розгляді обличчя, стомлене паризькою розпустою, білясте обличчя дівчини, годованої сировими яблуками, лімфатичної й жилавої, млявої й цупкої. Виставивши свою маленьку ніжку, заклавши руки в кишені фартушка, вона вся тремтіла, залишаючись на тому ж самому місці, — стільки в ній було життя. Гризетка й статистка одночасно, вона, напевне, не зважаючи на свою молодість, вже спробувала чимало професій. Розбещена, як усі дівчата з “Маделонет” вкупі, вона, можливо, обікрала колись своїх родичів і вешталась по лавах виправної поліції. Азія викликала страх, але її можна було розпізнати за одну мить, вона походила по прямій лінії від Локусти, тим часом як Європа викликала неспокій, що весь час зростав при користуванні її послугами, і її зіпсованість здавалася безмежною. Вона, очевидно, вміла, як то кажуть, гори зрушити з місця.
— Пані могли б бути з Валансьєна, — сухо сказала Європа, — я звідти. Пане, — звернулась вона до Люсьєна педантичним тоном, — чи не будете ви ласкаві повідомити нас, яке ім’я ви думаєте надати пані.
— Пані Ван Богсек, — відповів іспанець, перевернувши прізвище Естер. — Пані — єврейка, походить із Голландії, вона вдова комерсанта, хворіє на печінку, з цією хворобою вона приїхала з Яви... Не дуже багата, щоб не збуджувати цікавості.
— Тільки на прожиток, шість тисяч ренти, і ми будемо скаржитись на її скнарість? — сказала Європа.
— Так, — сказав іспанець, хитнувши головою. — Бісові штукарки! — скрикнув він жахливим голосом, помітивши, що Азія і Європа обмінялись поглядами, які мало сподобались йому, — пам’ятаєте, що я вам казав? Ви служите цій королеві, ви зобов’язані шанувати її, як королеву, ви будете її пестити, як пестили б помсту, будете віддані їй, як мені. Ні швейцар, ні сусіди, ні пожильці, ніхто в світі не повинен знати, що тут робиться. Ваша справа — відвести всяку цікавість, якщо така виникне. А пані, — додав він, поклавши свою широку волосату руку на ручку Естер, — не повинна робити ані найменшої необачності, ви втримаєте її в разі потреби, але... скрізь з повагою. Європа, ви вестимете зносини із зовнішнім світом у справі туалетів пані, подбайте, щоб це було економно. Одне слово, ніхто, навіть з найнезначніших осіб, не повинен входити в квартиру. Ви двоє мусите вправлятися з усією роботою. Красуне моя, — сказав він до Естер, — коли ви схочете виїхати ввечері в екіпажі, ви скажете Європі, вона знає, де шукати ваших людей, адже у вас буде й гайдук, теж на мій смак, як оці дві рабині.
Естер і Люсьєн не могли вимовити ні слова, вони слухали іспанця і дивились на цих двох дивних осіб, яким він давав накази. Якій таємниці був він зобов’язаний відданістю, що позначалась на цих обличчях — одному лютому й меткому, другому — глибоко жорстокому? Він угадав думки Естер і Люсьєна, що здавались остовпілими, як Поль і Віргінія, побачивши двох жахливих змій, і сказав їм тихо, лагідним голосом:
— Можете покладатись на них, як на мене, не ховайте від них нічого, це буде їх тішити... Іди, подавай, маленька моя Азіє, — сказав він кухарці. — А ти, малятко, постав ще комплект столового посуду, адже можуть ці діти хоч почастувати татуся сніданком.
Коли жінки вийшли й зачинили двері й іспанець почув, як Європа ходить по дому, він сказав Люсьєнові й дівчині, розкривши свою широку руку:
— Я держу їх!
Слова й жест його проймали тремтінням.
— Де ти їх знайшов!? — скрикнув Люсьєн.
— Що ж, чорт забирай, — відповів іспанець. — Я шукав їх не біля трону. Європа вийшла з бруду й боїться повернутись туди... Лякайте їх “паном абатом”, коли вони вас не задовольнятимуть, і ви побачите, що вони затремтять, як миші, почувши про кішку. Я присмирюю диких звірів, — додав він, усміхаючись.
— Ви здаєтесь мені демоном! — скрикнула Естер, граціозно тулячись
