Джерело - Айн Ренд

— Я не читаю рекламних оголошень, Стіве.

Але через місяць після відкриття курорту всі будинки в долині Монаднок винайняли. Люди, які приїжджали сюди, утворювали дивну мішанину: чоловіки і жінки з вищого світу, які могли дозволити собі фешенебельні курорти, молоді письменники та невизнані художники, інженери, журналісти і працівники фабрик. Раптово про долину Монаднок заговорили. На такі курорти існував попит, попит, що його ніхто не намагався задовольнити. Долина Монаднок стала найпопулярнішою темою, але не в засобах масової інформації — газети про це мовчали. Містер Бредлі не наймав рекламних агентів, містер Бредлі та його компанія зникли з громадського життя. Один журнал, цілком добровільно, виділив чотири шпальти для фотографій долини Монаднок і відрядив журналіста взяти інтерв'ю у Говарда Рорка. До кінця літа всі будинки орендували на наступний рік. Одного жовтневого ранку двері Роркової приймальні розчахнулися і до кабінету влетів Стів Меллорі. Секретарка намагалася зупинити його; Рорк працював, і будь-які вторгнення були заборонені. Але Меллорі відсунув її з дороги й увірвався до кабінету, грюкнувши дверима. Вона помітила в його руках газети.

Рорк поглянув на Меллорі з-за кульмана і кинув олівець. Він подумав, що, ймовірно, саме так виглядало обличчя Меллорі, коли він стріляв у Еллсворта Тухі.

— Ну, Говарде, хочеш знати, чому ти отримав замовлення на долину Монаднок?

Він кинув газети на стіл. Рорк побачив заголовок статті на третій сторінці: «Калеба Бредлі заарештовано».

— Тут усе написано, — сказав Меллорі. — Не читай цього, бо тебе знудить.

— Гаразд, Стіве, у чому річ?

— Вони продали двісті відсотків.

— Хто продав? Що?

— Бредлі та його банда. Акцій долини Монаднок. — Меллорі промовив це із зусиллям, різко, з болючою точністю. — Вони від самого початку вважали, що це безглуздо. Купили землю майже задарма — вони вважали, що місце геть не придатне для курорту — далеко від дороги, поблизу немає ані автобусних маршрутів, ані кінотеатрів; вони думали, що обрали поганий час і люди не купляться на це. Вони здійняли галас і продали акції купі багатих простаків — це була гігантська афера. Вони продали вдвічі більше акцій, аніж коштує це місце, й отримали вдвічі більше, ніж їм коштувало будівництво. Вони були впевнені, що курорт прогорить. Вони хотіли, щоб він прогорів. Вони не очікували жодних прибутків, що їх довелось би розподіляти між акціонерами. Вони приготували хвацький план, як викрутитися, коли курорт збанкрутує. Вони приготувалися до всього, лише не до успіху. І вони прогоріли, бо не можуть виплачувати акціонерам подвійний прибуток від того, що це місце приноситиме щороку. Курорт прибутковий, а вони вважали, що на них чекає неминуча поразка. Говарде, ти не розумієш? Вони обрали тебе, як найгіршого архітектора, що лише змогли знайти!

Рорк відкинув голову назад і засміявся.

— Чорт тебе забирай, Говарде! Це не смішно!

— Сідай, Стіве, перестань труситися. В тебе такий вигляд, наче щойно побачив поле, всіяне понівеченими трупами.

— Побачив. Побачив щось навіть гірше. Я побачив те, через що такі поля з'являються. Що ті кляті ідіоти вважають жахіттям? Війни, вбивства, пожежі, землетруси? До дідька все це! Ось жахіття — ця стаття в газеті. Ось те, чого потрібно боятися, ось із чим потрібно боротися, проти чого протестувати і що таврувати. Говарде, я думав про всі визначення зла і всі засоби боротьби з ним, запропоновані протягом століть. Ніщо не подіяло. Ніщо не може цього пояснити чи викорінити. Але коріння зла — цього мого заслиненого чудовиська — тут, Говарде, у цій статті. У ній — і в душах цих самовдоволених покидьків, які прочитають оце і скажуть: «Що ж, генії завжди повинні боротися, це їм корисно» — а потім знайдуть якось селюка-ідіота, щоб допомогти йому, навчити його плести кошики. Ось як діє заслинене чудовисько. Говарде, подумай про Монаднок. Заплющ очі, й ти побачиш. А потім подумай, що люди, які замовили цей курорт, вірили, наче це найгірше, що вони можуть збудувати. Говарде, щось погане, щось жахливо погане коїться з цим світом, де тобі дозволяють створити твій найкращий проект, уважаючи це за брудний жарт!

— Коли ти перестанеш думати про це? Про світ і про мене? Коли ти навчишся забувати про це? Домінік…

Він замовк. Між собою вони не згадували її імені протягом п'ятьох років. Рорк побачив очі Меллорі, уважні та вражені. Меллорі зрозумів, що його слова завдали Роркові болю, такого болю, що змусив його вимовити це ім'я. Але Рорк повернувся до нього і невимушено закінчив речення:

— Домінік думала саме так, як думаєш ти.

Меллорі ніколи не озвучував своїх здогадів про Роркове минуле. Їхнє мовчання завжди припускало, що Меллорі все розуміє, і що Рорк знає це, і що цього обговорювати не варто. Але зараз Меллорі запитав:

— Ти досі чекаєш, що вона повернеться? Місіс Ґейл Вайненд, чорт її забирай!

Не підвищуючи голосу, Рорк процідив:

— Стіве, стули пельку.

— Вибач, — прошепотів Меллорі.

Рорк повернувся до столу і знову нормальним голосом сказав:

— Іди додому, Стіве, і викинь із голови Бредлі. Вони почнуть тягати одне одного по судах, але ми не втручатимемося в цю справу, і вони не зруйнують Монаднок. Забудь про це і йди собі, я маю працювати.

Він скинув ліктем газету на підлогу і схилився над кресленням.

Потім вибухнув скандал навколо фінансових махінацій у долині Монаднок, був суд, і кілька джентльменів опинилися за ґратами, акціонерами заопікувалося нове керівництво компанії. Рорк залишався осторонь. Він був заклопотаним і не мав часу читати газети, що висвітлювали процес. Містер Бредлі визнав, — вибачаючись перед партнерами, — що йому й на думку не спадало, що курорт, збудований за божевільним, диким проектом, раптом стане успішним. «Я зробив усе, що міг — я обрав найбільшого ідіота, якого лише вдалося знайти».

Остін Геллер написав статтю про Говарда Рорка і долину Монаднок. Він написав про всі будівлі, створені Рорком, і переказав те, що сам Рорк розповідав про свої споруди. Це не був властивий Остіну Геллеру спокійний тон — то був розлючений вигук захоплення й гніву. «І можливо, ми прокляті, якщо розуміння величі приходить до нас через шахрайство».

Стаття спричинила запеклі суперечки в творчих колах.

— Говарде, — сказав Меллорі за кілька місяців, — ти знаменитий.

— Так, — відповів Рорк, — мабуть, так.

— Три чверті не розуміють, про що йдеться, але чули, що одна