Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

нас уже баркою підпливло четверо строкато вбраних людей: один, задрипа, одягнений, як ченчик, у чоботях, другий як сокольник з манком і в ловчій рукавиці, третій як сутяжник, із великим мішком, начиненим заявами, чолобитними, супліками і повістками, четвертий як орлеанський виноградар у лепських полотняних гетрах, із кошем і ножем за поясом.

Підійшовши до нашого судна, вони проревли устами одними:

— Бачили його, мандрівці? Бачили?

— Кого? — спитав Пантагрюель.

— Його, — відповіли вони.

— Та хто він такий? (спитав брат Жан). Бичачою смертю свідчусь, я його на місці покладу! — Він гадав, що вони ловлять якогось латригу, душогуба або ж святокрадця.

— Як же це (сказали вони), ви, прочани, не знаєте Єдиного?

— Панове (сказав Епістемон), ми не розуміємо ваших натяків. Скажіть, будь ласка, кого ви маєте на увазі, і ми викладемо все вам як на духу.

— Як кого (сказали вони), Сущого. Ви колись його бачили?

— Сущий (відповів Пантаґрюель), за вченням наших богословів, це Бог. І в цьому слові він і явився Мойсею. Його ми, певна річ, не бачили, та його й не узріть очима тілесними.

— Ми говоримо (сказали вони) не про Всевишнього Бога, який на небесі. Ми говоримо про Бога, який на землі. Його ви коли-небудь бачили?

— Вони мають на увазі (сказав Карпалим) папу, слово чести!

— Ще б пак (відповів Пантаґрюель). Я бачив трьох пап, але це не пішло мені в руку.

— Як це (сказали вони) аж трьох? У святих наших Декреталіях, які ми співаємо, мовиться, що папа може бути лише один.

— Я хочу сказати (відповів Панурґ), що бачив їх по черзі, один по одному. А не те щоб усіх трьох зразу.

— О люди (сказали вони), двічі, тричі блаженнії! Ви наші любі-прелюбі гості.

З цим словом вони повклякали перед нами і хотіли були поцілувати нам ноги. Але ми їм цього не дозволили, заявивши, що, мовляв, як папа, на їхнє щастя, явиться до них самолично, вони вже його краще, як нас, не повіншують.

— Повіншуємо (відповіли вони). Ми його поцілуємо в дупу, без усякого листочка, а заводно і в яйця, бо папа не без'яєчний. Про це сповіщають наші чудові Декреталії, інакше він не був би папою. За субтильною декреталійською філософією така умова просто конечна: як він папа, то має і яйця, і якби яйця відумерли, на світі не стало б і папи.

Тим часом Пантаґрюель спитав у весляра, хто ці четверо. Той відповів, що це чотири острівні стани. А ще додав, що нас добре приймуть і потрактують, бо ми бачили папу. Пантаґрюель передав про це Панурґу, а Панурґ йому шепнув:

— А все тому, що я склав Богу обітницю! Хто вміє чекати, той матиме нагороду. Те, що я бачив папу, досі не пішло мені в руку, а зараз, сто чортів, я бачу, що якийсь ужиток із того буде!

Тут ми зійшли на суходіл, а назустріч нам цілою процесією посунули всі островики: чоловіки, жінки, діти. Наші чотири стани гучно крикнули їм:

— Вони його бачили! Бачили! Бачили!

На цей вигук усі впали перед нами на коліна, склали руки і, звівши їх догори, гукнули:

— О щасливі люди! О щасливці!

І лунали ці вигуки понад чверть години. Потім прибіг начальник місцевої бурси з усіма вихователями і з усіма бурсаками, як старшими, так і з молодшими, і задав їм доброї хлости, подібно до того, як у нас парять дітей, коли вішають якогось душогуба — для пам'яткового. Одначе Пантагрюель скипів і сказав:

— Панове! Перестаньте дітей пороти, а то я поїду!

Гучний його голос здивував люд непомалу, я чув, як маленький довгорукий горбач звернувся до начальника бурси:

— Святі Екстраваґанти при нас! Невже всі, хто бачив папу, стають ось такими високими, як той, хто оце свариться на нас? От гадство, я ж досі папи не бачив, я б виріс і став таким же височенцем, як наш гість!

Крики були такі зичні, що прискакав нарешті Здоровега (так звали єпископа) охляп на мулі під зеленою попоною, а з ним його підвасальці (так їх тут називають) і причетники з охрестям, корогвами, прапорами, покровами, походнями і кропильнями.

І от цей самий біскуп теж захотів будь-що поцілувати нам ноги (достоту як той ревний християнин Вальфіньє — ноги папі Клименту) і заявив нам, що в одного гіпофета[442], книгогриза і тлумача святих Декреталій, прямо і написано, що Месію чекали юдеї віддавна і нарешті він таки прийшов; от і папа колись та на їхній острів завітає. І в чеканні на цей блаженний день усіх тих, хто бачив його в Римі або деінде ще, треба частувати і приймати гонорово.

А все ж, чемненько, ми їх до цілування ніг не допустили.

Розділ XLIX
Як Здоровега, біскуп папоманський, показав нам небесні Декреталії

Потім Здоровега нам сказав:

— Святі наші Декреталії велять і наказують нам одвідувати передусім святині, а потім шинки. Отож, аби цього припису не занедбувати, гайда до церкви, а звідти — гуляти.

— Чоловіче добрий (сказав брат Жан), ведіть перед, а ми за вами. Така вміла мова видає у вас доброго християнина. Давно вже нам такого не траплялося. Мені світ мов угору піднявся, хіть до їжі у мене від нього тільки загостриться. Що за приємність хорошу людину зустріти!

Піднімаючись папертю, побачили ми грубезну золочену книгу, обсипану рідкісними коштовними самоцвітами: рубінами, смарагдами, діямантами і перлами, ще буйнішими, або ж такими