Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей
— Чекати завжди довго, — відказав Томас Хадсон. — А найдовше — коли когось вистежуєш.
— Ти поспав би хоч трохи, — сказав Генрі. — Останнім часом ти зовсім не спиш.
— Посплю, — мовив Томас Хадсон.
— Як по-твоєму, Томе, де вони залишили свій підводний човен? — спитав Ара.
— Вони забрали звідси шхуни й повбивали тутешніх людей десь, скажімо, із тиждень тому. Отже, це напевне екіпаж того підводного човна, про який повідомляли з Камагуея. Але перш ніж покинути судно, вони мали підійти зовсім близько до цього берега. За такого вітру гумовим човном приплисти вони не могли.
— Тоді вони залишили його десь недалеко на схід звідси.
— Напевне. І коли він затонув, їх стало видно як на долоні.
— А до дому ж їм ой як далеко, — зауважив Генрі.
— Тепер буде ще далі, — докинув Ара.
— Дивні вони люди, ці німці, — промовив Томас Хадсон. — Загалом вони хоробрі, а є серед них і просто-таки чудові хлопці. Аж ось раптом маєш і отаку сволоту.
— Треба, мабуть, іти робити діло, — сказав Ара. — Поговорити можна і вночі на вахті, щоб сон не брав. А ти відпочинь, Томе.
— Поспи, — докинув Генрі.
— Відпочити — це все одно що поспати.
— Ні, не все одно, — заперечив Ара. — Тобі треба поспати.
— Постараюся заснути, — сказав Томас Хадсон. Та коли вони пішли, заснути не зміг.
І навіщо їм було скоїти тут таку мерзоту? — думав він. Ми ж їх однаково накриємо. Єдине, що могли зробити тутешні люди, це сказати нам, скільки їх і як вони озброєні. Та, певне, з їхнього погляду й цього було досить, щоб убити всіх, хто тут жив. Тим більше, що перед ними були всього-на-всього негри. Але все це говорить нам дещо й про них. Коли вже вони вчинили таке вбивство, то, як видно, мали певний план і сподівалися, що їх підберуть. І, як видно, той план викликав суперечку, бо інакше вони не вбили б свого товариша. А втім, убити його могли й з будь-якої іншої причини. Може, саме він пустив човен під воду, коли той ще міг плисти на поверхні і в них залишався шанс дістатися додому.
То який же може бути висновок? — подумав він. Звісно, покладатися на це припущення не можна. Але якщо так і було, то це означає, що підводний човен затонув недалеко від берега і затонув швидко. І тоді вони не встигли взяти з собою майже нічого. А може, той хлопець і не винен, може, його звинуватили даремно.
І ще ти не знаєш, скільки в них шхун, бо цілком можливо, що одна або й дві з тих, які були на острові, ще раніше пішли ловити черепах. Отож тобі не залишається нічого іншого, як сушити собі голову й оглядати всі навколишні острівці.
А що, як вони перетнули Стару Багамську протоку й прибилися до кубинського узбережжя? Ну звісно, подумав він. Як ти не згадав про це раніш? Це ж для них найкраща можливість. Якщо вони так і зробили, то можуть дістатися додому першим-ліпшим іспанським судном, що відпливає з Гавани. Щоправда, в Кінгстоні є контрольний пункт. Але все одно це найреальніший шанс, і ти сам знаєш, що багато хто щасливо обминув перевірку. І треба ж було тому бісовому Пітерсові саме тепер втратити зв'язок. Нам дали чудову велику рацію, а він з нею не впорався. Навіть не уявляю собі, як він міг її роздовбати. Але вчора вночі ми так і не змогли в свою годину зв'язатися з Гуантанамо, а якщо не зв'яжемося й сьогодні, то залишимось при власному інтересі. Ну й біс із ним, подумав він. При власному інтересі — то ще не найгірше. А тепер спи, звелів він сам собі. Це найрозумніше, що ти можеш зараз зробити.
Він посовав плечима по піску і заснув під гуркіт прибою, що накочувався на риф.
III
Томас Хадсон спав, і йому снилося, що його син Том не загинув, і що два молодші хлопці теж живі, і що війна вже скінчилась. Снилося йому, що Томова мати спить з ним у ліжку, лігши просто на нього, як вона часом любила робити колись. І він відчував усе це так, наче воно було насправді: і її ноги на своїх ногах, і все тіло, і груди, притиснуті до його грудей, і уста, що сонно ворушилися на його устах. Її пишне волосся звисало донизу, і він відчував його, важке й шовковисте, на своїх очах і щоках, а тоді відхилився від її уст, і злови з його губами, і не відпускав. Потім, не прокидаючись, намацав рукою свій «магнум-357» і легенько посунув його туди, де йому належало бути. І знову лежав під вагою її тіла, з обличчям, закритим шовковистою запоною її волосся, і легенько ритмічно погойдувався.
Саме тоді Генрі накинув на нього тонку ковдру, і Томас Хадсон промовив уві сні:
— Дякую тобі за те, що ти така тепла й ніжна і так тісно горнешся до мене. Дякую, що ти так скоро повернулась і не дуже схудла.
— От бідолаха, — сказав Генрі і дбайливо підіткнув під нього ковдру. Тоді завдав на плечі два обплетених п'ятигалонових бутлі й пішов геть.
«Я думала, ти хотів, щоб я схудла, — мовила жінка уві сні. — Ти ж сам казав, що коли я худну, то стаю наче молода кізка, і що нема нічого кращого за молоду кізку».
«Слухай, — сказав він. — Хто з нас кого голубитиме?»
«Обоє разом, — відказала вона. — Чи, може, ти хочеш по-іншому?»
«Приголуб ти мене. Я стомився».
«Ти просто ледар. Дай-но я зніму з тебе цей твій пістолет і покладу поруч. Він мені заважає».
«Поклади його біля ліжка, — сказав він. — І зроби, щоб усе стало як треба».
Коли все стало як треба, вона спитала:
«Хто ким буде: я тобою чи ти мною?»
«Ти вибирай».
«Я буду тобою».
«Я тобою бути не можу. Але спробуймо».
«Це ж усе жартома. Ти спробуй. Тільки не залишай нічого собі. Старайся віддати все, але й узяти все».
«Гаразд».
«Ну що, виходить?»
«Так, — відказав він. — Чудово».
«Тепер розумієш, як нам, жінкам?»
«Так, — сказав він. — Розумію. Віддавати легше».
«А ти ладен віддати все? Скажи, ти радий, що я повернула тобі хлопців і що вночі приходжу до тебе відьмою?»
«Так. Я дуже радий з усього. Тільки, будь ласка, проведи волоссям мені по обличчю, і дай мені свої уста, і обніми мене так міцно, щоб аж дух забило, гаразд?»
«Ну звісно.
