Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко
Та Сисой, як і попереду, дрімав, похнюпивши голову. Справді, як той Кутузов на нараді в Філях. І тільки цигарковий дим, що ним: він час від часу засновував свій вид, свідчив, либонь, про якийсь прихований неспокій.
Очайдушна рішучість винесла Перемтька на підвииення, де стояв президіяльний стіл. Що буде, те й буде! Пан або пропав! Іншого виходу в нього не було, крім як у живі очі брехати. Зробив зусилля, щоб почати спокійно, на низьких нотах своїм імпозантним! баском, але спочатку так не вийшло: перші звуки його голосу озвались глухо, якось деренчливо, непевно. Аж іззаду з-поміж слухачів хтось гукнув: ,,Не чути Голосніше!" Цей вигук підбадьорив його, він підвищив голос і так пішов далі...
Він син селянина. Не зовсім бідного, але й не куркуля. Його батько ніколи не користувався найманою працею, не кав наймитів. І він сам, Павло б то, працював з батьком на полі. Пригадує: осінь... Віє вітер з холодним дощем... А він поганяє коні з плузі, батько плужить... На чоботи налипає болото, важко йти... І пізніше, як уже вчився в Київському політехнічному інституті, під час літніх вакацій, теж працював у поле скидав з лобогрійки, складав у копи снопи... А як молотили, подавав, у барабан молотарки... Між іншим, — додав — учився разом з товаришем Мітяєвим...
Скинув поглядом на шуряка: той сидів з заплющеними очима і, здавалось, усім своїм байдужим виглядом усе це підтверджував, мовляв: учились ми разом, усе це мені відоме, і я його слухаю тільки для проформи"...
А ,.сповідник" повів свою мову далі. Учився й під час революції. У цьому, може, й була його помилка — кинув „самокритично": коли пролетаріят боровся, кров проливав, він учився. Але... так було, і вже цього, ца жаль, виправити не можна... Хай товариші розглянуть цей момент у його біографії й вирішать, чи він гідний бути членом партії Леніна. А на пам'яті стало: „над Києвом золотий гомін і голуби, і сонце"...Радісне свято національного визволення, стотисячна демонстрація в столиці України, і він серед демонстрантів. А потім „вільне козацтво", і він з рушницею через плече, з жовто-блакитною стрічкою на грудях... Він у „вільному козацтві", а Сисой Мітяєв у „червоній Гвардії"... Повстання в Арсеналі... По різних боках барикади вони... А як з півночі посунули чорні хмари Муравйова, він разом із студентським куренем під Крутами... Чудом урятувався , а більшість його товаришів загинула від рук озвірілої матросні... А як ворог переміг, він залишився в запіллі й створив свій загін... Ех, і давав же він з хлопцями чосу кацапні та жидові, що позасідали в повітових „чрезвичайках"!
...Але язик тримав його при теперішній дійсності Язик оповідав уже про те, як після встановлення „радвлади" він закінчив 1920 року інститут і пішов н» виробництво, щоб відбудовувати зруйноване господарство країни... Язик тримав при дійсності, а рука машинально шукала хусточки в кишені штанів і витирала піт на обличчі, змахувала великі його краплі на чолі... У роті язик відчував смак дерева, та рухався досить слухняно і... рятував... його останню кількалітню працю на заводі ім. Г. Петровського всі знають, і її оцінку хай дадуть присутні на цих зборах товариші...
Як Перемітько закінчив, секретар парторганізаци підсунув йому послужливо стільця: знак, що все гаразд. Запитання були легкі, хоч одно таки було стурбувало його: яка його думка про Петлюру? Він назвав Петлюру контрреволюціонером — і це всіх заспокоїло. Більше питань не було. Та й хто міг багато запитувати директорового зятя?
Після цього секретар сказав Перемітькові вийти, і почалось обговорення кандидатури. Промовці відзначили добру роботу інженера Перештька, виконання й перевиконання плянів, та рекомендували прийняти його до лав партії. А взагалі люди поспішали, і охочих „розбалакувати" не було. Секретар попросив Сисоя Мітяєва сказати думку про кандидата, хоч він і його родич.
Сисой важко підвівся, спираючись на свій ціпок, подивився сонним поглядом на нечисленну авдиторію, і самий цей його рух сказав: „Що ж тут обговорювати? Справа ясна... кандидат гідний довір'я партії". А вголос він сказав, що, справді, як родичеві, йому не слід би взагалі брати участи в цій справі. Але партієць не повинен зважати на свояцтво повинен керуватись тільки клясовим підходом. А тільки що тут казати? Ну, учились разом — це правда. А як директор він цілком задоволений роботою інженера Перемітька. Пляни виконує...
Після голосування, що дало позитивний для Перемітька вислід, його покликано знов на збори, і секретар партор-організації поздоровив його з прийняттям у кандидати пар" тії. Потиснув руку, навіть приязно посміхнувся (Перемітько звернув увагу на його щербину), підкресливши тим, що вважає тепер уже його за „свого".
Не сказав би й Перемітько, що це було йому неприємно. З нього ж передусім спала стопудова вага. А крім того, це означало, що його прийняла як „свого"' та дійсність, що перед тим загрожувала його існуванню. І він майже щиро та зворушено подякував усім' товаришам, а зокрема тому щербатому секретареві за те, що зробили для нього, та приобіцяв дальшою працею виправдати довір'я партії „великого Леніна".
Коли їхав із Сисоєм додому, то знов, як і на початку цієї справи, говорили про всяку всячину, за вийнятком тільки цієї будь-що-будь небуденної для них обох події. Говорили про березневу розталь, що веселою капо'тнявою та тактам ж струмочками гомоніла на вулицях міста, — про калотняву й уже майже весняне сонце. Мовляв, рання в цьому році весна буде.
А Раїсі, як вона вибігла йому назустріч із написаним у її сріблястих оченятах питанням, Перемітько зразу ж сказав:
— Прийняли!
І міцно-міцно свою вірну дружиноньку поцілував. Це ж бо розійшлися чорні хмари на їхньому небі і відкрилася ясна перспектива їхнього життя, перспектива, що її, здавалося, вже ніщо не закаламутить. Навіть до тещі обізвався веселіше, як звичайно. Це
