Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

Читаємо онлайн Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
визволили з неволi. Усiх треба було вигодувати i напоїти. Один козацький роз'їзд захопив десь на боцi отару овець, з чого всi були дуже радi. Та цього ненадовго вистало. Вода в бочках стала висихати вiд сонячної жари. Старшина турбувалась, та цього не можна було козакам показувати.

Чим ближче доходили до Перекопської шийки, помiтили стежнi козацькi чети, що там стоїть справдi велике татарське вiйсько. Тепер вже роз'їздiв не можна було посилати. Кiннота, що йшла довкруги табору, держалась близько. Треба було сподiватись кожної хвилi, що татарва напре на них цiлою силою. Табiр поступав уперед дуже обережно, щоб кожної хвилi бути готовим до бою. У тiй сторонi степ уцiлiв вiд пожару i вкривавсь високою травою.

Аж одного дня татари стали наближатися. Вiд пiвночi сунула чорна валка, яка щораз стала розвиватися в пiвколесо, поки зi всiх сторiн не замкнули табору.

- Коли нам з Сiчi не наспiє помiч, то ми пропали, - говорив Чепiль до Жмайла. - Як там вже є Сагайдачний, то вiн нас не лишить, а може, i вiн десь у сiй непевнiй дорозi пропав…

- А я сього певний, що Петро не пропав i що вiн леда день прийде i нас виручить. Ми поки що будемо вiдбиватись у таборi. Правда, що годi нам зараз йти далi, поки трохи не переб'ємо татар, але взяти себе не дамо.

- Без води погинемо. Придивись, скiльки у нас жiнок i дiтей. Коли вони повмирають, то у таборi кинеться яка пошесть i чума або чортзна-що. Ми тепер так обложенi, що хiба птиця з табору перелетить, щоб братiв про наше горе звiстити.

- А я кажу, що вода буде… Я зараз, як ми окопаємось, викопаю колодязь, i добудемо води. Неможливо, щоб води тут не можна добути. У нас i дерева доволi з наших човнiв… Не турбуйсь, отамане.

- Тут хочеш копати колодязь?

- Нi, не тут, а трохи далi. Тут недобре мiсце до оборони. Ми рушимо замкненим табором ще трохи наперед… Я гарматою промощу собi дорогу.

I зараз положення табору змiнилось. Передовi i заднi вози пооберталися. Переднi попихали люде руками. Звiдсiля стали стрiляти з гармат у збиту татарську юрбу. Табiр йшов черепашиним кроком, але таки посунувся о кiлька гонiв наперед серед безнастанної пальби з гармат на усi боки. Татари стали щораз бiльше присiкатися з таким страшним галайканням, що аж морозило.

Табiр став у такому мiсцi, яке Жмайло уважав за вiдповiдне. Зараз пообертали вози боком, i як лише настала нiч, взялись до заступiв i стали з усiх бокiв окопуватися. А посерединi табору стали могильники пiд оком Жмайла копати колодязь. Робота йшла день i нiч. Жмайло казав розiбрати похiднi судна, до переправи через рiку призначенi, i тими дошками пiдпирали стiни колодязя.

Чепiль тiєю роботою дуже цiкавився. Заходив часто сюди i питав, чи вже вода показалася?

- Ще нема, та ми її добудемо, хоч би прийшлось докопатися аж до сарахманiв…

- А що це таке - сарахмани?

- У нас, в Галичинi, вiрять люде, що десь пiд нами якiсь сарахмани живуть, народ дуже вбогий. У нас люде у великодньому тижнi лушпини з яєць на воду кидають - це, мовляв, для бiдних сарахманiв, у котрих тiльки i свят буде, що тi лушпини пооблизують.

- Тобi жарти в головi, а менi турбота свiт морочить…

- Я не жартую, коли про колодязь говорю. Вiн буде, ще i журавля поставимо, та ще i корит на воду наробимо…

Татари лише раз пробували узяти табiр приступом, та їх так привiтали, що лише багато людей втратили. Тепер розпочалася облога.

Татари були певнi, що вiзьмуть табiр безводдям, коли не голодом, i тому ждали тiєї хвилi терпеливо, аж козаки самi здадуться або усi вигинуть. Вони не наближалися до табору на вiддаль гарматного стрiлу. Лише вночi страшно галайкали, i тривожили людей, та не давали спокою.

Третього дня могильники, що копали колодязь, крикнули вгору:

- Вода!

Цiлий табiр вiд цього одного чарiвного слова начеб ожив. Слово переходило вiд одного до другого, поки не облетiло цiлого табору. Всi дуже радiли i хрестилися. Копальники якраз натрапили на джерело. Вода пiдходила щораз вище. З долу кричали, щоб їх швидше тягли вгору, бо вода доходила їм до грудей i грозила їм затопом. Вода була така студена, що аж у костях ломило.

Зараз опiсля стали спускати униз вiдра i тягти воду, котру вливали в наладженi корита. Вода зразу була каламутна, та нiхто на це не зважав, бо умирав вiд спраги. Конi, почувши воду, стали iржати i рватися з припонiв до колодязя. Жмайло приказав вливати воду в судна, щоб бiльше було до води приступу. Народ перся до води, що аж сторожу треба було поставити для вдержання порядку. Це протяглось до заходу сонця. Вода прибувала в колодязi чимраз вище, добра, студена, чиста.

Зараз поставили на двох стовпах дерев'яний вал, на якому причеплено довгий мотуз з вiдром. Козаки наперемiну тягли воду i вливали до корит та човнiв. Люде начеб вiджили, усi повеселiшали, начеб на свiт народились.

Чепiль говорив до Жмайла:

- Ти наш Мойсей, що дав нам воду в пустинi. Пропали б ми, мов рудi мишi в степу. Тепер можна вже пiдождати на мiсцi, поки пiдмога не прийде. Татари йно ждуть того, коли ми здамось, i тому нас поки що не чiпають… Хай ждуть, ми пiдождемо теж.

- I ми довго ждати не можемо, бо харчiв не стане. Треба усю поживу перечислити та видавати на кожного по паю. Iззовнi ми нiчого не добудемо: нi вола, нi осла.

- Нам треба забезпечитись на яких два мiсяцi.

- Краще буде, як помiркуємо на три, - каже Жмайло. - Особливо з сухарями, кашею та борошном треба щадити, щоб не прийшлось саму конятину їсти. Ти, батьку, прикажи кухарям почислити все, а я вже порахую як слiд…

Усi благословили Жмайла i почували себе бадьорими. Навiть скот повеселiшав i взявся за суху пашу.

В таборi залунала весела пiсня, забринiла бандура…

Татари не могли того зрозумiти, що сталося. Пiдкрадались вночi пiд табiр i замiсть одчаю почули веселiсть. Як донесли про те хановi, вiн каже:

- Тим шайтанам сам чорт помагає. Мусимо їх брати силою, а то далi ми всi з голоду i спраги поздихаємо…

Справдi, татарське вiйсько голодувало, а воду для людей i коней привозили у шкуряних баклагах.

Зараз другого дня пiшли татари до наступу. Вони пiд'їхали з одного боку з великим криком i пустили на табiр велику силу стрiл, якi навiть не долiтали.

Відгуки про книгу Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: