Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Чучко Іван (1889—1919 рр.) — селянин з Гуляйполя. Чесний і самовідданий повстанець, позапартійний. В махновщині з 1918 р. — командир батареї, командир артилерійського дивізіону. Убитий 20 серпня 1919 р. в бою з білогвардійцями в районі Нового Буга (див. А. В. Білаш, В. Ф. Білаш "Дороги Нестора Махна", Київ, 1993 р. — С. 587—588).

Цю пісню нині часто виконує земляк Нестора Махна відомий український співак Анатолій Сердюк. А до обробки її слів доклав свого хисту внук махновця Григорія Лютого — також Григорій Лютий, відомий український поет-лірик.

Барахлина (жарг.) — одяг.

Хламида (жарг.) — одяг.

Ошкарюватися (жарг.) — одягатися.

І. Школяєв Ж. "Український історичний журнал" № 2,1991 р. — С. 112—115.

В. Акимов, Леонид Утесов, М. "Олимп", ООО "Фирма" "Издательство ACT" 1999 г. С. 223—225.

Вірш О. Ткаченка.

Див. А. В. Білаш, В. Ф. Білаш, Дороги Нестора Махна, Київ, РВЦ. "Проза", 1993. — С. 301—302.

Симон Петлюра (1879—1926) — визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Народився в передмісті Полтави. У 1895— 1901 рр. навчався в Полтавській духовній семінарії. З 1900 року — член Революційної української партії. Під загрозою арешту восени 1902 року виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом. На початку 1906 року редагував у Петербурзі партійний орган "Вільна Україна”. Один з провідних діячів Української національно-демократичної революції. Активний учасник придушення більшовицького повстання в Києві. 1918 року обраний до складу Директорії УНР. З листопада того ж року — Головний отаман Армії УНР. З лютого 1919 року — Голова Директорії УНР. У жовтні 1924 року поселився в Парижі, де виконував обов'язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР. Убитий анархістом С. — Ш. Шварцбартом 1926 року. (За "Новим довідником історії України". — Київ. — 2005 р. — С. 471").

Всі названі гуляйпільці були активними учасниками махновського повстанського руху на Україні, вписали в історію цього руху не одну славетну сторінку (Авт.).

Серьогін Григорій Іванович — за національністю росіянин, нар. у Калузькій губернії у 1884 році. З малих років проживав разом з батьками у Гуляйполі. Анархіст-комуніст з 1906 р., за професією слюсар. В махновщині з перших і до останніх днів її існування. З 1917 до 1919 р. — голова промислової гуляйпільської комуни, голова гуляйпільської продовольчої управи, член волосного земства, помічник начзбуту махновської дивізії. З вересня 1919 р. до серпня 1921 р. — начальник збуту Повстанської армії. У 1924 р. повернувся з еміграції. У 1930 р. жив і працював слюсарем в м. Олександрівську (нині м. Запоріжжя). Відомостей про його подальшу долю немає (див. О. В. Білаш, В. Ф. Білаш "Дороги Нестора Махно", Київ, РВЦ "Проза", 1993, стор. 585).

Дерменжі — молдаванин з м. Ізмаїла. Телеграфіст та електромеханік. Старий матрос з броненосця "Потьомкін". Учасник революції 1905—1907 рр. З командою "Потьомкіна" емігрував у Румунію. Жив у Франції, Італії, Швейцарії та Англії. У 1917 р. повернувся в Російську імперію. Анархіст-комуніст, терорист, член Гуляйпільського союзу анархістів, командир загону, командир полку, начальник автобази і телеграфного зв'язку Повстанської армії махновців. Убитий в бою на Херсонщині у серпні 1921 р. (див. там же, стор. 583).

Пархоменко Олександр Якович (1886—1921 рр.) — член компартії з 1904 р. Учасник першої російської революції 1905—1907 рр. У 1917 р.