Дотик - Колін Маккалоу

Вона захихикала.

— Сподіваюся, Александр подумає так само.

— Тобі не слід казати такі речі своєму синові.

— Зате ти знаєш, що я маю на увазі, і це допоможе тобі у твоїх стосунках з райськими пташками.

— Мої райські пташки віддають перевагу емоціям, викликаним дорогими подарунками.

Коли вони піднялися нагору у вагончику, то застали Александра, Елізабет і Констанцію в маленькій їдальні, прикрашеній яскравою матерією з нагоди дня народження. Усі мали надіти святкові капелюхи. Констанція привезла їх з Батерста, де китаєць-крамар скористався китайською технологією виготовлення тоненького кольорового паперу і продавав стрічки, святкові капелюхи, чудернацькі паперові скатертини та вишуканий загортувальний папір для подарунків.

Коли Півонія заманила Доллі до кімнати, усі почали співати хором «З днем народження!» та засипати захоплену дівчинку подарунками. Але то був також і сумний день народження: Доллі не знала нікого з дітей свого віку. Що ж подарувати семирічній дівчинці? Лі знайшов набір російських матрьошок, де кожна лялька ховалася всередині більшої, Рубі подарувала німецьку порцелянову ляльку з рухомими руками та ногами, вдягнену за останньою модою та з копичкою справжнього волосся. Лялька мала вії, блакитні очі з тонкими радіальними лініями у зіницях. Її червоні губки розтулялися, оголяючи зубки та ротик, який рухався, коли ляльку злегка штовхали. Від Александра Доллі отримала триколісний велосипедик, а від Елізабет — золотий браслет у вигляді сполучених сердець, на якому був перший оберіг — золота підковка на щастя. Констанція подарувала малій величезну коробку цукерок.

Доллі задула сім свічок на торті, любовно приготованому кухарем та оздобленому її улюбленою рожевою глазур’ю.

— Їй уночі, мабуть, буде зле, — сказала Констанція, коли всі вийшли до вітальні після ігор та відвідин конюшні, де знаходився головний подарунок для Доллі: шетлендський поні.

— Та то нічого, — спокійно відповіла Елізабет. — Півонія дасть їй магічного зілля проти блювоти, якщо їй стане зле, і Доллі міцно спатиме.

«Навіть Александр не помітив би, що його дружина має зв’язок на стороні», — подумав Лі. Жодного разу її погляд не затримався на ньому довше, аніж було пристойно.

На вечерю їли трохи менше, аніж зазвичай: святковий торт і ситні та вигадливі сендвічі тільки перебили апетит. Щойно з основною стравою було покінчено, Александр підвівся.

— Вибачте, але я піду на шахту, там треба зробити одну роботу.

— Я піду з тобою і допоможу, — визвався Лі.

— Дякую, але це — моя прогулянка. На самоті.

— Навіть без Самерса?

— Навіть без Самерса.

— А як там ся має його бідолашна дружина? — поцікавилася Констанція.

— Божевільна як двері, але має напрочуд міцне здоров’я.

— Важкий випадок.

— Та отож, — сказав Александр і зник.

Зізнання Лі стало громом серед ясного неба, і, хоча слухав Александр начебто спокійно, розум його кипів. Йому й на думку не могло спасти, що Елізабет покохає Лі. «Вона має гарний смак, — подумав він, пригадавши бездоганну мову Лі. — Він — абсолютно щира, чесна і порядна людина. Йому також не забракло розуму й такту не пригадати про мої стосунки з Рубі, хоча вони, вочевидь, свого часу справили на нього величезне враження. Кажуть, кохання сліпе, однак кохання Лі було достатньо зряче і розбірливе для того, щоби помітити схильність Елізабет до скритності. Якби народилася дитина, а Лі не зізнався б, то вона приховувала б гірку правду аж до неминучого й жорстокого кінця. Бо вона вся скута і оповита таємницями. Ось що трапляється, коли церковні сповіді в дитинстві караються безжально та немилосердно, коли ці сповіді та зізнання не розглядаються як бажання сказати правду і тому не вважаються гідними похвали. Натомість Елізабет навчилася ховати свої таємниці так добре, що й сама вона часто не знає, навіщо вона це робить».

А він, Александр, так і не став їй другом. Надто багато уваги він приділяв тому, щоби вбрати її належним чином, засипати потоком коштовностей, привчити до ролі господині дому. Коли він розмовляв з нею, то розмовляв, як учитель, на теми, далекі від її розуміння та сфери інтересів, — про геологію, про гірничодобувну справу, про свої амбіції. І його майбутні нащадки теж мали жити його інтересами. Яка була їй різниця — цей геологічний шар силурійського періоду чи якогось іншого? Але саме про це говорив він з нею, коли віз до Кінроса. Не про речі, які були їй цікавими, а про те, що було цікавим йому! От якби можна було повернути час назад! Якби ж то він знав, що асоціювався у її свідомості з отим образом сатани, який намалював їй старий телепень Маррі! А до подружнього ложа вона прийшла такою цілковито непідготовленою! Її б хоч про чисто механічний бік справи просвітили! Молоді дівчата у сільській Шотландії були такі темні в цьому, такі незнайка — бо їх з дитинства від цього відгороджували. Між гидотним описом статевого акту, зробленим їй якоюсь людиноненависницькою каргою, та самим актом лежала прірва, подолати яку можна було лише коштом тривалої підготовки.

А він цією підготовкою займатися не схотів. Він не став її зваблювати, а просто взяв силою. Вона була для нього, як золота шахта, готова до розробки. Статевому акту мав передувати довгий період зустрічей за тихою вечерею, квітів, а не діамантів, поцілунків, а не дозволів на поцілунки, повільного розкриття душі, яке б схилило Елізабет до більшої інтимності. Але ж ні — хіба ж буде цим займатися великий Александр Кінрос?! Він зустрів її, одружився з нею наступного ж дня і заліз до її ліжка після одного поцілунку в церкві. І таким чином виставив себе грубою твариною в її очах. Одна помилка за другою — ось якою була історія його стосунків з Елізабет. А Рубі завжди значила для нього більше.

Але лише після зникнення своєї дружини збагнув Александр, що він скоїв з нею. Зрозумів її біль та розчарування.

«Недивно, що вона відразу ж мене незлюбила. Недивно, що вона так хворіла, коли носила моїх дітей. Вона не хотіла бачити мене їхнім батьком, але й не знайшла чоловіка, якого б вона хотіла бачити батьком своїх дітей. Тепер, коли я дізнався про Лі, я впевнений, що їй можна вагітніти, навіть у її віці — без найменших проблем. Так гарно, що я дізнався про Лі саме зараз! Він для неї — ідеальна пара».

Тунель номер один став для нього пристанищем, де він був повним господарем: зміни мали помінятися тільки о дванадцятій ночі, а шахтарі в тунелях номер