Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков

Смоленський ринок виник у Москві близько 1820 р. на площі по знесеному Земляному валу між впадінням сучасної вул. Арбат у Смоленський бульвар Садового кільця (див. прим. [8]), Проточним провулком та Смоленською набережною Москви-ріки. З 1917 до кінця 20-х років саме тут «колишні люди» продавали старі речі, в тому й коштовності, щоб вижити за умов нового режиму. Ринок було ліквідовано близько 1928 р.

333

…удари грому заганяли золотих идолів у темряву. — Идол (гр. είδωλον, здрібн. від είδος — зображення: зображеннячко) — речові предмети (найчастіше зображення тварин та/або людей, що містили, замінювали або лише нагадували богів), які були предметом релігійного поклоніння (идолопоклонства, идолослужіння). Негативне ставлення до идолопоклонства виникло спершу в євреїв, затим в греків (Елеатська школа VI–V ст. до н. е.), а вже потім в ранніх християн. Наявність идолів в Єршалаїмі є серйозним відступом від історичних реалій. За законом Мойсея идолослужіння є прокляттям для людини, тому допустити наявність у палаці Ирода Великого, та й у всьому святому для юдеїв місті Єрусалимі, будь-яких идолів (скульптурних чи малярських зображень живих істот), згадуваних у романі 5 разів, абсолютно неможливо, бо то є наруга над вірою. Чи міг Булгаков не знати про це? Безперечно, не міг. Цей відступ є алюзією на безпрецедентне в історії людства множення у 1920-і–1930-і рр. у Москві та в усьому Совєтському Союзі монументальних зображень очільників комуністичної партії та совєтської держави, перш за все Леніна та Сталіна, як втілення розроблених Леніном та Луначарським (1918–1920) заходів «монументальної пропаганди». Рада (совєт) народних комісарів ухвалила перелік революціонерів «усіх часів та народів», пам’ятники яких рекомендувалось встановити по містах та селах СССР. Одним із парадоксів цього пляну був блюзнірський акт встановлення у 1918 р. пам’ятника Юди Іскаріота, як «борця з християнством», у монастирі в селі Свіяжськ біля Казані. Гіпсові, цементні, бронзові та кам’яні боввани, часто помальовані на золото та срібло, супроводжували совєтського обивателя на кожному кроці, зображеннями вождів рясніли стіни (знадвору й зсередини) державних та громадських установ, нерідко й жител, вони були найпершою окрасою урочистостей з нагоди революційних свят. Спроба внесення поганських (римських імперських) идолів до Єрусалиму натрапила на жорстокий та безоглядний спротив юдейського народу й була зірвана (див. прим. [85]). Інакше діяв (чи пак бездіяв) безмаль 2000 років згодом нарід «третього Риму» — імперії Російської (див. прим. [387]).

334

…з ударом, схожим на гарматний… — Анахронізм: вогнепальна зброя з’явилася лише через понад тисячу років (у XII ст.) по описуваних подіях. Можливо, що цей пасаж вказує на те, що оповідь ведеться спостерігачем подій, який дожив до нашого часу (Воляндом).

335

…жував лимон… — Анахронізм: лимон (та інші цитрусові) був завезений до Середземномор’я зі Східної та Південно-Східної Азії лише в ХІ—ХII ст.

336

…прокуратор <…> дивиться на дві білі троянди, втоплі в червоній калюжі… — Біла троянда означає чистоту, цноту, праведність, любов до Бога, небесну винагороду за святість. Втоплі у кривавій калюжі дві білі троянди знакують Пилатові дві смерті-безсмертя, які щойно сталися — Єшуа Га-Ноцри, що потерпів за істину, та свою власну, що зрозумів ту істину запізно і буде відтепер вічно свій гріх спокутувати.

337

Прегарна лоза, прокураторе, та це — не «Фалерно»? — «Цекуба», тридцятирічне… — Фалерно (фалернське вино — vinum falernum) — одне з найкращих італьських білих вин, що походило з Фалернської области (Falernus ager) на північному сході реґіону Кампанія біля гори Массіко (Mons Massicus, нині Monte Massico), відзначалося золотистим кольором. Цекуба (цекубське вино — vinum caecubum) — червоне вино, вироблюване в місцевості Цекуб (ager Caecubus) у реґіоні Лаціо. У давньому Римі вважалися найвишуканішими винами, описані такими авторами як Катулл (87–54 р. до н. е), Горацій (65–8 р. до н. е.), Колюмелла (4–70 р. н. е.), Пліній Старший (23/24–79 р. н. е.) та ін. У час написання роману цих вин давно не існувало в природі: виноград сорту vinum album phalanginum, з якого вироблялося фалерно, був, очевидно, витіснений іншими сортами, а невеликі цекубські виноградники було знищено ще при будівництві Нероном судноплавного каналу від Остії до озера Аверно (бл. 64 р. — C. Plinius Secundus, Historia Naturalis XIV: 61, 62). Відродження цих вин розпочалося лише з середини XX ст., коли експедицією адвоката-винаря Франческа Паола Аваллоне на горі Массіко були виявлені здичавілі лози античних сортів. Нині відомі два різновиди фалернського вина: Falerno del Massico Bianco (біле) з винограду сорту Falanghino та Falerno del Massico Rosso (червоне) з винограду сортів Aglianico та Piedirosso з додаванням сортів Primitivo та Barbero. Вино густого червоного кольору о назві Cecubo виробляється нині в Італії (Лаціо, Кампанія) з винограду сортів Piedirosso, Primitivo та Abbuoto; чи ідентичне це вино цекубі, яку пили Пилат з Афранієм, невідомо. Підкреслений Пилатом вік вина — тридцятирічне — є, вірогідно, відгомоном розхожої думки про те, що чим старіше вино, тим воно краще. Оптимальний термін життя більшости сухих червоних вин становить 5–10 років; лише деякі добірні вина можуть зберігатися до 20–30 років, але їхні смакові якості, як правило, при цьому не поліпшуються. Далі в романі непослідовність: Азазелло приносить майстрові й Маргариті «…вино, що його пив прокуратор Юдеї. Фалернське вино», а не цекубське. Постійно додержуючись у романі середньовічної німецької вимови в латинських словах літери с перед е та ае як [k] у словах «кесар» (замість «цесар» або «цісар» — caesar), «Кесарія» (замість «Цесарія» — Caesarea), «кентурія» (замість «центурія» — centuria), «кентуріон» (замість «центуріон» — centurio), Булгаков мав би писати «Кекуба», а не «Цекуба». Цей відступ автора від встановленого собі правила не є випадковим. Оскільки вишукані вина, продукти та інші предмети розкоші напевно постачалися прокураторові з Риму спеціяльною обслугою, то чи не є «Цекуба» натяком на існуючу в СССР у час написання роману систему так званих «закритих розподільників», що постачали привілейованим групам населення — так званій «номенклятурі» (партійні діячі, урядовці, чиновники, видатні діячі науки, культури тощо) дефіцитні продукти, товари та надавали послуги за пільговими цінами. Одним з таких широко відомих «розподільників» була створена 1921 р. М. Горьким Центральна комісія з поліпшення побуту вчених при Совєті Народних Комісарів РСФСР — ЦЕКУБУ (Центральная комиссия по улучшению быта ученых), у поточній побутовій мові «Цекуба», до функцій якої входило надання продовольчих та інших пайків не тільки вченим, але й творчим працівникам, у тому письменникам. До системи закритих закладів громадського харчування ЦЕКУБУ, безсумнівно,