Син - Філіп Майєр
Що ж до ділових партнерів, ці чоловіки розмовляли з нею підкреслено ввічливим тоном, хоча насправді не визнавали розумним жодного її вчинку. Коли вона укладала з Обрі Стоксом договір про оренду (їй удалося переконати його співпрацювати саме з її компанією, а не з якимсь із «гігантів»), він, перш ніж попрощатися, сказав:
— Я з’їжджу туди сьогодні — продивлюся папери й переконаюся, що ця угода таки варта того, щоб її підписувати.
Вона була так вражена, що нічого на це не відповіла.
— Нічого особистого, Джинні, — почулося в слухавці.
Як це «нічого особистого»? Нібито вона не знає, що всі як один техаські нафтовики вважають своє слово таким само непорушним, як свій підпис на ділових паперах. На вихідців зі Сходу, які завжди були схиблені на всіляких юристах і письмових угодах, вони дивилися як на нижчих істот. Однак жоден із тих бізнесменів, які вірили на слово Генкові, не ставився так само до неї. Вони поводилися з нею, мов з істотою, яка спустилася на Землю з Місяця. Усі її спроби детально обговорити бізнес пропускали повз вуха — розпитували про дітей і висловлювали співчуття стосовно того, що вона підриває своє здоров’я, надто сумлінно працюючи. Їм навіть на думку не спадало, що Джинні може бути такою ж безкомпромісною та зосередженою на бізнесі людиною, як і кожен із них. Вона-бо хто? Звичайна жінка — істота, якій сам Бог велів сидіти вдома й витирати носи своїм діточкам.
Вона повиносила всі світлини своїх синів і доньки геть із кабінету — щоб ніхто, бува, не запідозрив, що її думки в робочий час крутяться навколо родини. А ще (їй знадобилося значно більше часу, щоб зізнатися в цьому самій собі) — щоб чоловікам, які приходили до неї в справах, ніщо не заважало фантазувати про «солодку нічку» з нею. Ні, вона б із ними не спала, такого ніколи не було. Проте все її єство повставало проти думки, що на неї більше ніхто й ніколи не подивиться як на вродливу жінку, з якою хочеться переспати. Тож світлини дітей у її кабінеті виглядали б надто недоречно.
Звільнивши всіх нечистих на руку працівників, Джинні працювала в офісі без вихідних. Мілтону Брайсу, від якого тепер вимагалося те саме, вона утричі збільшила зарплатню, а для його дружини відкрила кредитну лінію в «Німан Маркус». Що ж до її дітей, Тома й Бена, здається, вони належно ставилися до таких речей. А Сьюзен — та завжди була, так би мовити, матусиною донькою, і тому їхні стосунки розірвалися назавжди. Обидва хлопчики зразково поводилися й були цілком самодостатніми людьми. А от їхня сестра від самісінького народження вимагала цілодобової уваги до себе: лежала в пелюшках — на все горло лементувала від кольок у животі; ледь навчилася ходити — залазила щоночі до ліжка батьків (мовляв, наснився поганий сон). Років у чотири-п’ять вона знайшла новий спосіб привертати до себе увагу: брала до рук якусь крихку річ, наприклад, вазу чи склянку, і «випадково» впускала її на підлогу.
Генк завжди знав, як заспокоїти доньку. Він-бо мав залізне терпіння й дивовижну здатність «перемикатися» між різними аспектами життя. А Джинні ні перше, ні друге ніколи не було притаманне, тому вона й не могла діяти так, як Генк. Його розум був подібний до ідеально злагодженої машини: Сьюзен влаштовує істерику — він миттю опиняється біля неї, готовий приділити їй стільки уваги, скільки треба; донечка заспокоїлася — тато з думкою «тепер про неї дбатиме няня, тож я можу не турбуватися» повертається до свого попереднього заняття. Джинні, не маючи таких «перемикачів» у голові, сердилася на доньку протягом усієї дороги до офісу, а потім не могла спокійно працювати аж до обіду. Примхи розніженої Сьюзен вона сприймала дуже близько до серця. Звісно ж, у всіх родинах інколи народжуються ось такі діти — абсолютно неспроможні давати собі раду. А вона, між іншим, у віці Сьюзен уже вміла їздити верхи й заарканювати телят, хоча ніхто її цього не вчив. Із чоловіками, які були начебто сильнішими й вправнішими за неї, вона завжди могла змагатися без усілякої фори. А що вміла її донька — ця примхлива, розпещена «принцеса»? У чому вона могла позмагатися, наприклад, зі своїми братами? У влаштовуванні істерик і розбиванні вазочок? Навіть тоді, коли Генк був живий, Сьюзен вважала його кимось на кшталт ангела. Мати ж для неї завжди була… деким іншим. Як не старалася Джинні порозумітися з нею, усе було марно.
Авжеж, Сьюзен — типова техаська дівчинка. Це вона, Джинні, була «білою вороною».
Розділ 48
Щоденники Пітера Мак-Каллоу
1 серпня 1917 року
Справи в інших майстрів із буріння йдуть удвічі швидше, ніж у полковника та його посіпак, яких я ще ніколи не бачив тверезими. Виїжджаєш на дорогу — «милуєшся» нескінченними буровими вишками (їх там щонайменше чотири десятки повиростало). Невже колись на цих землях стояли тихі, спокійні ночі?
Містечко наше аж кишить людьми: тепер уже не тільки майстрами з буріння, орендарями та спекулянтами, а й робітниками, які будують резервуари для нафти, риють траншеї, перевозять труби й пальне, лагодять усіляке обладнання… Платять їм удвічі більше, ніж минулого року.
Деякі новини про смертельні випадки: труп чоловіка знайдено за Кеботовим заїжджим двором (це так тепер Воллес Кебот величає свою халабуду). У наметовому містечку вибухнув самогонний апарат, є жертви. І ще — під колесами вантажівки загинув один із робітників (заснув, на свій клопіт, під машиною).
Наш головний майстер із буріння каже, що це лише квіточки. Мовляв, тільки-но запрацюють усі ті вишки, отоді вже трунарям відчутно додасться роботи.
Спитав Марію, що вона про все це думає. Виявилося, що нічого, оскільки їй узагалі не хочеться впускати в голову такі думки.
3 серпня 1917 року
Мій батько продав компанії «Маґнолія Ойл» дві тисячі вісімсот акрів із колишніх земель Ґарсія (ціна за акр уже підскочила майже до тисячі доларів). Свердловини на землях Мідкіффів і Рейнолдсів зафонтанували після буріння на кілька сотень футів. Що ж до знаменитої полковникової вишки, її змонтували знову (цього разу вже професійно), і свердловина видала на глибині восьмисот футів досить потужний фонтан. Або через
