Темний ліс - Лю Цисінь
— Ні, це щось зі старого.
— Так, я читав його в дитинстві. Перш ніж Шанхай опиниться під водою внаслідок підвищення рівня океану, групи людей ходять по домівках і знищують усі рятувальні засоби, аби пересвідчитися, що живих не залишиться, якщо вижити не зможуть усі. Чи не найсильніше враження справила сцена з маленькою дівчинкою, яка приводить групу до дверей будинку і кричить: «У них залишилися жилети, я бачила!».
— Ти просто купка сміття й вважаєш все суспільство сміттєзвалищем.
— Цілковита маячня. Основною аксіомою економіки є непорушна істина: людина керується меркантильністю. Без цього чинника вся світова економіка зазнає колапсу. Соціологія поки не склала такого прогнозу, але він може виявитися ще похмурішим за економічний, бо правда завжди неприваблива… Купка людей змогла б відлетіти до зір, але якби це сталося, чим ми переймалися б насамперед?
— Чим переймалися б?
— Ось скажи мені, навіщо був той Ренесанс? А Велика хартія вольностей? Французька революція? Якби поділ на класи, касти, ранги й досі залишався актуальним, а порядок підтримувався залізною рукою закону, то коли настав би час, ті, хто має відлетіти, — відлетіли б, а хто мав залишатися — залишилися б. За часів династії Мін або Цін я відлетів би, а ти — залишилася б. Але нині це вже не спрацює.
— Я зраділа б, якби ти відлетів просто зараз!
І це була правда. Вони дійшли до моменту, коли їхні шляхи легко могли розійтися. І раніше Ло Цзі щоразу доводив стосунки з коханками до цього моменту: не зарано й не запізно. Любив сам керувати швидкістю досягнення цієї стадії та пишався рівнем своєї майстерності, особливо у цьому випадку, коли він знав жінку лише тиждень, а процес розставання відбувався легко й без ексцесів. Так само ракета відстрілює відпрацьовані розгінні ступені.
— Слухай-но, започаткування космічної соціології не було моєю ідеєю. Хочеш знати, чия вона? Ти будеш єдиною, кому я відкрию цю таємницю, тож не лякайся, — Ло Цзі спробував повернутися до попередньої теми.
— Та байдуже, я не вірю жодному твоєму слову, крім одного.
— О… Ну добре, облишмо це. То якому моєму слову ти віриш?
— Ти поспішаєш, а я хочу їсти, — і вона пожбурила на ліжко одяг, що лежав на килимі.
Вони снідали у великому ресторані готелю. Люди за сусідніми столиками мали напружений і збентежений вигляд. До пари долинали уривки розмов і окремі слова; Ло Цзі зовсім не хотів їх чути, але почувався ніби вогником свічки, на який літньої ночі зусібіч злітаються комахи. Слова проникали до його розуму поза волею: ескапізм; вільні технології як суспільне надбання; ОЗТ; переведення економіки на військові замовлення; база на небесному екваторі для зв'язку між поверхнею землі та космічним ліфтом; зміни в Статуті ООН у зв'язку з необхідністю оборони Землі; РОЗ на заміну Раді безпеки ООН; перший навколоземний периметр попередження та захисту, створений з міжконтинентальних балістичних ракет і НПРО з метою захисту від розгортання софонів; режим незалежного будівництва кораблів власного космічного флоту в кожній країні з подальшою інтеграцією у ново-створені Космічні сили Землі…
— Як сталося, що сьогодення виявилось таким сірим і нудним? — запитав Ло Цзі у фрустрації, відклавши ніж і виделку від нерозрізаної яєшні.
Жінка кивнула.
— О, так. Учора я дивилася по телевізору випуск шоу «Щасливий словник». «Отже, питання… — вона вказала виделкою на Ло Цзі, імітуючи голос ведучої. — За сто двадцять років до кінця світу житиме тринадцяте покоління ваших нащадків, чи не так?».
Ло Цзі знову взяв ніж із виделкою і похитав головою.
— Моїх нащадків — точно не буде. — Він прийняв таку позу, ніби став до молитви, й продовжив: — Тривала історія моєї родини обірветься на мені.
Жінка зневажливо гмикнула:
— Ти запитував у мене, яким твоїм словам я вірю. Ось саме цим. Ти вже казав це раніше. Ти — саме така людина.
«То це тому вона згодна мене покинути?»
Він не хотів з'ясовувати деталі, бо це чудово залагоджене розставання могло полетіти шкереберть; проте жінка, здавалося, чудово розуміла його думки й продовжила:
— Я така сама, як і ти — страшенно дратуюся, коли помічаю в інших власні риси.
— Особливо у представниках протилежної статі, — кивнув Ло Цзі.
— Проте якщо тобі потрібне виправдання, то це цілком відповідальна поведінка.
— Ти про рішення не мати дітей? О, так! — Ло Цзі тицьнув виделкою у бік людей за найближчим столиком, які обговорювали перехід економіки на військові замовлення. — Чи замислюються вони, яке майбутнє чекає на їхніх нащадків? Заробляти свій харч на стапелях верфі — звісно, верфі космічних кораблів, а наприкінці виснажливого робочого дня вистоювати довжелезні черги до суспільних їдальнь, з останніх сил втримуючи таці й знемагаючи від бурчання в порожньому череві, в очікуванні ополоника не знати якої кашки… А коли вони подорослішають, то Дядько Сем потребуватиме… о, ні, Земля потребуватиме їх у славетних лавах об'єднаних військ.
— Останньому поколінню буде легше, воно матиме мету.
— О, так, вийти на пенсію, щоб зустріти кінець світу. Чудова перспектива. Як жалюгідно. До того ж, останнє покоління літніх людей цілком може голодувати. Проте навіть таке майбутнє нікого не лякає. Ти тільки поглянь, які вони вперті. Я впевнений: опиратимуться до останнього, і єдиною загадкою, що залишилася на сьогодні, є спосіб, у який буде винищене людство.
Після сніданку вони вийшли на вулицю, в теплі обійми вранішнього сонця. П'янке свіже повітря наповнювало відчуттям приємної легкості.
— Мені треба навчитися отримувати задоволення від життя. Якщо я зазнаю невдачі, буде дуже шкода, — сказав Ло Цзі, вдивляючись у вуличну метушню.
— Нікому з нас це не до снаги, — відповіла дівчина й очима пошукала таксі.
— Тож… — Ло Цзі зацікавлено глянув на неї. Потреба пригадувати її ім'я відпала.
— Бувай, — вона кивнула; потиск руки й швидкий поцілунок.
— Можливо, в мене ще буде шанс тебе побачити, — він пошкодував про ці слова, щойно їх вимовив. До цієї миті все йшло просто чудово, навіщо ж створювати нові проблеми? Але його хвилювання виявилося зайвим.
— Не думаю, що є такі шанси, — відповіла вона й рвучко відвернулася. Від цього руху сумка з її плеча злетіла в повітря, й надалі Ло Цзі не раз викликав у пам'яті цей
