Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

2-й воїн. А чи не випити нам ще?

(Винар дивиться на них очікувально. Третій воїн сидить, похиливши голову. Вигляд у нього недужий).

3-й воїн. Я більше не хочу.

2-й воїн. Тоді, Гершу, наливай на двох.

(Винар виставляє глек вина, менший за попередній. Потім нахиляється вперед, спираючись на дерев'яний прилавок).

1-й воїн. А ти його жінку бачив?

2-й воїн. Та я ж стояв поруч неї.

1-й воїн. Гарна з себе.

2-й воїн. Я знав її ще до нього. (Підморгує винареві).

і-й воїн. Я не раз бачив її в місті.

2-й воїн. Вона мала доволі всього. Кому вже кому, а їй він щастя не дав.

1-й воїн. Та й сам не був щасливий. Одначе, як на мене, тримався він сьогодні добре.

2-й воїн. А що сталося з його братією?

1-й воїн. Ет, повшивалися хто куди. Самі жінки лишились.

2-й воїн. То таки боягузи. Як побачили, до чого йдеться, враз охота відпала.

1-й воїн. А жінки стояли до кінця.

2-й воїн. Еге ж, ті добре стояли.

1-й воїн. А ти бачив, як я прохромив його списом?

2-й воїн. Вскочиш ти колись у халепу за такі штуки.

1-й воїн. Це єдине, що я міг для нього зробити. Кажу ж тобі, мені сподобалось, як він тримався.

Винар. Щоб ви знали, панове, мені вже час зачиняти.

1-й воїн. Зараз, ось тільки вип'ємо ще по одній.

2-й воїн. А що за користь? Від цього пійла все одно ні в ногах, ні в голові. Годі, ходімо.

1-й воїн. Тільки по одній.

3-й воїн (підводиться з барила). Ні, годі вже. Ходімо. Мені сьогодні препаскудно.

1-й воїн. Та вже по останній.

2-й воїн. Ні, годі. Треба йти. На добраніч, Гершу. Запиши там за нами.

Винар. На добраніч, панове. (Вигляд у нього трохи занепокоєний). А чи не могли б ви, пане офіцере, заплатити хоч трішки сьогодні?

2-й воїн. Що за дурниці. Платню нам дають тільки в середу.

Винар. Ну гаразд, пане офіцере. На добраніч вам, панове.

(Троє римських воїнів виходять).

На вулиці.

2-й воїн. Той Герш такий же гицель, як і всі вони.

1-й воїн. Та ні, він добрий чоловік.

2-й воїн. У тебе сьогодні всі добрі.

3-й воїн. Ой, ходімо вже до казарми. Мені сьогодні препаскудно.

2-й воїн. Надто довго ти тут пробув.

3-й воїн. Ні, не тому. От паскудно мені, та й годі.

2-й воїн. Надто довго тут пробув. Ото й тільки.

Завіса

БАНАЛЬНА ІСТОРІЯ

Він їв апельсин, спроквола випльовуючи зернята. Сніг надворі переходив у дощ. А в кімнаті електричний коминок, здавалося, зовсім не грів, і, підвівшись із-за письмового столу, він сів на нього зверху. Як йому відразу стало тепло й хороше! Ось воно, нарешті, справжнє життя.

Він узяв ще один апельсин. Десь у Парижі Маскар нокаутував Денні Фроша вже у другому раунді. Ген у Месопотамії випав сніг завглибшки в двадцять один фут. На краю світу, в далекій Австралії, англійські крикетисти вправлялися в ударах по ворітцях. Там була Романтика.

Опікуни науки, літератури та мистецтва заснували журнал «Форум», прочитав він. Це порадник, філософський напутник і друг свідомої меншості. Оповідання, відзначені преміями, — чи не напишуть завтра їх автори книжки, що здобудуть загальне визнання?..

Вас не залишать байдужими ці щирі, невигадливі американські оповіді, образки достеменного життя на віддалених ранчо, у велелюдних кварталах чи затишних особняках, — і все те забарвлене ненав'язливим здоровим гумором.

«Треба буде прочитати», — подумав він.

Він читав далі. Діти наших дітей — що з них буде? Ким вони стануть? Потрібно винайти нові способи, щоб забезпечити нам усім місце під сонцем. Чи розв'яже цю проблему тільки війна, чи можна знайти мирний вихід?

Чи, може, всім нам доведеться переселитися до Канади?

А наші найглибші переконання — чи не спростує їх наука? А наша цивілізація — чи не нижча вона проти давніших формацій?

Тим часом у далеких провологлих нетрях Юкатану гупали сокири лісорубів: валили каучуконосні дерева.

Чи потрібні нам сильні особи, чи люди високої культури? Згадайте Джойса. Згадайте президента Куліджа. На яку провідну зорю йти нашим студентам? Ми маємо Джека Бріттона. Маємо доктора Генрі Ван-Дейка. Чи можна їх поєднати? Згадайте Стріблінга.

А як бути нашим дочкам, що повинні самі визначати для себе Глибини? Ось Ненсі Готорн. Їй треба самій вимірювати глибини житейського моря. Хоробро й розважливо дивиться вона на проблеми, що постають перед кожною вісімнадцятирічною дівчиною.

То була чудова брошурка.

Тобі вісімнадцять, дівчино? Згадай Жанну д'Арк. Згадай Бернарда Шоу. Згадай Бетсі Росс.

Подумайте сьогодні, в 1925 році, про такі речі. Чи не було в історії пуританства якоїсь двозначної сторінки? Чи не мала Покахонтас зворотного боку? Чи не мала вона якогось четвертого виміру?

А сучасний живопис — і поезія? Чи це Мистецтво? І так і ні. Згадайте Пікассо.

Чи мають бродяги свої закони поведінки? Ось вам пожива до роздумів.

В усьому є Романтика. Автори «Форуму» порушують справжні проблеми, пишуть гостро, з гумором. Але ніколи не повчають читача й ніколи не бувають велемовні.

Живіть насиченим розумовим життям, надихаючись новими ідеями та п'янкою Романтикою незвичайного.

Він одклав брошурку вбік.

А тим часом у затіненій кімнаті свого будинку в Тріані Мануель Гарсіа Маера лежав крижем на ліжку з трубками в обох легенях і вмирав від пневмонії. Всі андалузькі газети випустили спеціальні додатки, присвячені його смерті, якої чекали вже кілька днів. Чоловіки та хлопці купували на згадку його кольорові портрети на повен зріст і, дивлячись на ті літографії, втрачали з пам'яті його живий образ. Матадори відчули неабияку полегкість, коли він помер, бо він завжди робив на арені те, що їм самим удавалося лише іноді. Вони всі йшли під дощем за його труною — сто сорок сім матадорів — і провели його на кладовище, де й поховали поряд з Хоселіто, Після похорону дощ позаганяв усіх до кав'ярень, і було продано ще багато кольорових портретів Маери — люди згортали їх у сувійчики й ховали до кишень.

А ТЕПЕР — СПАТИ

Тієї ночі ми лежали на підлозі в кімнаті, і я слухав, як їдять шовкопряди. Їх годували листям шовковиці, і цілу ніч було чути, як вони їдять і як щось падає в листя. Спати я не хотів, бо вже віддавна мені не давала спокою думка, що досить хоч раз заплющити очі в темряві й