Проби - Мішель Монтень
Мені соромно за своїх співвітчизників, захоплених дурною звичкою лякатися всього, що їм незвично: вони ледве виберуться за царину мого села, як їм починає здаватися, що вони перенеслися в інший світ. Скрізь, хоч би куди вони потрапили, вони тримаються свого і гребують чужоземцями. Аби вони наткнулися на француза десь в Угорщині, то ця радісна подія одразу ж відзначається бенкетом: вони з ним тут же зближуються і віднині, приліпившись один до одного, вкупі заходжуються паплюжити варварські звичаї, що спостерігаються навколо них. А чом би їм і не бути варварськими, раз вони не французькі? І це ще найкмітливіші між нами, бо вони все ж познайомилися з цими звичаями, хоча б щоб полихословити про них. Більшість же французів вирушають у поїздку, щоб вернутися з тим, з чим приїхали. Вони подорожують, прикриті і затиснуті в лещата непроникної і мовчазної обачності, оберігаючись від зарази, що носиться в незнайомому їм повітрі.
Щойно сказане про моїх співвітчизників нагадує мені ще про одну рису, яку я нерідко підмічав у молодих людях з числа наших двораків. Вони вважають за людей лише тих, хто належить до їхнього тісного кола, дивлячись на нас, усю решту, як на істоти з цілком іншого світу, зі зневагою або з поблажливим жалем. Відніміть у них їхні придворні плітки, і вони опиняться ні при чому, з порожніми руками, такі ж незграбні і темні, якими уявляємося ми самі. Правильно говорять, що порядна людина — людина різностороння.
Щодо мене, то, вирушаючи в мандри, ситий по зав'язку нашим способом життя, і, звісно, не для того, щоб шукати гасконців у Сицилії (їх досить у мене вдома), я шукаю швидше, якщо завгодно, греків або ж персів: я з ними знайомлюся, я їх уважно слухаю; саме цьому я віддаюся усією душею і замилуванням. І що найцікавіше: я, здається, ні разу не стикався зі звичаями, які хоч у чомусь поступалися б нашим. А втім, я на своєму не наполягаю, адже, сказати б, я не губив з очей флюгера на моїй покрівлі.
А втім, випадкові компанії, що утворюються в дорозі, найчастіше спричиняють радше незручності, ніж утіху: я ніколи до них не горнувся, і ще менше горнуся до них тепер, коли старість відокремлює мене від решти і дає мені деяку пільгу щодо дотримання загальноприйнятих правил ґречності. Ви страждаєте через іншого, або через вас страждає інший, і те, і те обтяжливо й морочливо, але останнє, як на мене, прикріше. Рідкісне везіння, але й неймовірна полегкість — мати при собі поряд людину з таким розумом і звичаями, подібними до ваших, і охочого вашого супутника. В усіх моїх мандрах мені цього вкрай бракувало. Але такого супутника треба підшукувати і добирати, ще не виїжджаючи з дому. І щоразу, як мені спадає якась славна думка, а поділитися нею мені ні з ким, мене огортає жаль, що я породив її в самоті. Якби мудрість дарувалася природою з неодмінною умовою тримати її про себе і ні з ким не ділитися нею, я б її зрікся, Сенека, Листи, 6. А цьому подавай ще вище: якби мудрагелеві судилося таке життя, що живучи серед цілковитого достатку і всолоджуючись тихомирним дозвіллям, він мав би змогу споглядати все гідне вивчення і обмірковувати про себе пізнане, але при цьому не міг би порушити своєї самотності і побачити бодай одну людину, то йому тільки і залишилось би, що розлучитися з життям. Цицерон, Про обов'язки, І, 46. Я схвалюю думку, висловлену Архітом, що твердив, що йому було б не до вподоби навіть на небі і на великих і божистих небесних тілах, якщо він потрапить туди без супутника.
Проте ліпше бути одному, ніж серед докучливих і дурних людей. Аристипп любив жити, відчуваючи себе завжди і скрізь чужим.
Якби доля жить за бажанням дала.
Верґілій, Енеїда, IV, 340
Пер. Михайла Білика
То я б обрав для себе таке: провести її, сидячи в сідлі:
Щоб бути там, де палить сонце,
Й там, де в імлі все й дощах сльотливих.
Горацій, Оди, III, 3, 54
Пер. Андрія Содомори
Чи не гадали прожити без перешкод і хвилювань? Доля ніколи не знижується до нас із справжнім простосердям. Квінт Курій, IV, 14. Придивіться — і ви побачите, що єдино, хто вам заважає, — це ви самі, і хоч би куди ви виряджалися, ви скрізь підете за собою і скрізь скаржитиметесь на свій жереб. Адже на нашій тлінній землі нема втіхи нікому, окрім душ ницих або божистих. Хто не вдовольняється такими сприятливими обставинами, де ж він думає знайти кращі? Тисячі і тисячі людей вважали б за межу своїх мріянь гаразди, рівні вашим. Змінилися самі, бо се цілком вам підвладне, а щодо решти, то там ви маєте єдине право — терпеливо схилятися перед льосом. Один тільки розум може забезпечити погідний спокій. Сенека, Листи, 56.
Я усвідомлюю всю справедливість цього напучування і усвідомлюю дуже добре; а втім, було б і коротше і простіше сказати те саме у двох словах: «Будьте обачні». Але та душевна твердість, якої від мене вимагають, щаблем вище від розсудливості: вона ним породжується і виковується. Достоту так само робить і лікар, який туркає на вуха бідолашному безнадійному недужникові, щоб він був веселим і бадьорим; його порада була б набагато розумніша, якби він сказав йому: «Будьте здорові». Ну, а я зі звичайного тіста. Ось благодійний, ясний і зрозумілий вислів: «Будьте вдоволені своїм», себто тим, що в межах наших можливостей. Але й для мудріших, ніж я, це так само нездійсненне, як для мене. Це загальноприйнятий вислів, але він обіймає воістину неосяжне. До чого тільки він не стосується. Все на світі переживає себе і зазнає змін.
Я дуже добре знаю, що
