Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Читаємо онлайн Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
про це нагадали. Серце ваше довго не протягне. Ви рано розмантачили і свою силу, і все інше. Ви наче той візник, що крав сіно в своєї власної коняки, поки вона не здохла. Отак ви обкрадали своє власне серце. Той день уже недалеко, коли вашому серцю прийде капець, як і тій коняці. Ми можемо почекати. Гадаю, що ви не забаритесь.

Чалмерс (посміхаючись скептично, попиває своє віскі). Що ж, Ноксе, жаден з нас не виграв. Ви не здобули цієї жінки. Я теж. Вона залишається тут і житиме під моїм дахом, та й годі. Розлучення я їй не дам. Я її добре зв’язав пашим Томмі. Вам її не здобути.

Нокс, не звертаючи на нього уваги, йде праворуч до дверей на другому плані й зупиняється на порозі.

Маргеріт. Працюйте. Мужньо працюйте. Ви — мій лицар. Ідіть.

Нокс виходить. Маргеріт стоїть нерухомо, спиною до глядачів і дивиться услід Ноксові.

Чалмерс. Медж.

Маргеріт не рухається й не відповідає.

Слухай-но, Медж.

Підводиться і йде до неї, тримаючи в руці шклянку.

Його промова зчинить неабиякий рейвах. Одначе я не думаю, щоб наслідки були такі загрозливі, як здається твоєму батькові. Зараз — становище непевне, але такі речі минаються. Все-бо минає. Так само і в нас із тобою. Може, й ми забудемо всі оці прикрощі і якось дамо собі раду…

Вона й знаку не подає, що помічає його присутність.

Чому ти мовчиш?

Пауза. Він торгає її за руку.

Медж…

Маргеріт (повертається до нього, очі їй палають гнівом, голос бринить невимовною огидою). Не доторкайтеся до мене!

Чалмерса аж відхитнуло назад.

Завіса

СТАТТІ

РИСИ ЛІТЕРАТУРНОГО РОЗВИТКУ

Як висловився один американський нарисовець, тепер божевільна доба, доба, що схибнулася на хвилинах і секундах, доба, що «першою осягнула тривалість хвилини, а мить зробила нечувано місткою, доба, що завдяки телефонові, телеграфові та друкарській машині усвідомила вагомість часу і цілий світ просотила голосом телеграм». До того всього наша доба ще украй заклопотана. Такого поспіху світ зроду-віку ще не знав, думи його ніколи не були такі широкі й глибокі, а інтереси й потреби — такі численні й розмаїті. Звісно, тому, хто подає світові свої ідеї, перше треба знати, в якій залежності від усього цього новочасне, сьогоднішнє письменство і преса. Чому речення стали простіші й коротші? Чому тритомний роман залічено до перестарілого непотребу? Чому в моді всюдисутнє оповідання? Наскільки ця тенденція позначилася на будові речення? На художньому образі? На порівнянні? Композиції? Змалюванні характерів та спільнот? Якщо той, хто має для людства якісь свої ідеї, не може відповісти на ці запитання, — йому саме пора задуматись. Світ знає, чого потребує, але письменник збагнути і уяснити цю потребу мусить сам собою. Світові-бо байдуже до даного письменника: як не від тебе, то від когось іншого, більш тямущого, але своє він візьме.

Що там не кажіть, а порівняння росту індивіда з ростом людськості таки й досі має слушність. Від дитинства до дійшлого віку розумові здібності особи дедалі складнішають. У дитини думок небагато, і вони обмежені. При перших спробах логічного мислення засновки мають бути неширокі й чіткі, а висновки (зроблені дедуктивним чи індуктивним шляхом) — обіймати всі частковості. Жодної деталі, жодного щабля в доведенні не можна випустити.

Але для теперішнього дозрілого розуму така забарність у процедурі нетерпима. Він ураз перехоплюється від причини до наслідку або навпаки, і з півдороги вловлює висновок. Студентові не потрібен професор, що читає лекцію паче перед малюками з дитячого садка. Його просто лють бере, коли товчуть воду в ступі, пояснюючи навіть самоочевидне. Це однаково, що нав’язати йому читання «Робінзона Крузо» в переказі для дітей або ж лічбу на пальцях.

Отож так і з людством. Воно вже не підліток, а доросла істота. Письменство, прийнятне для людства замолоду, сьогодні прийнятне хіба для котрогось юнака: людство саме в розквіті, і його література повинна якось відбивати цей розквіт.

Згідно з загальним законом розвитку, все мислення та його методи мають бути концентровані. Мова усна й писемна так само підлягають цьому законові. Мові, як засобові обміну думок, найперше притаманна образність. Найзвичайнісінькі слова в найзвичайнісінькому вжитку тепер скидаються на штампи, дарма що колись, як людина вишукувала по-змозі яснішого вислову, вони були яскраві, свіжі, разючі й живі.

Образ, власне, виходить із порівняння, в образі встановлюється тотожність через подібність. Людська думка первісно була образна, а отже й сукупність думок прибирала складної і чудової форми. Хіба ж алегорія це не розширений образ? А саме до алегорії вдаються народи на первісній стадії розвитку. Алегорія властива людині, коли вона мислить ще по-дитинному. Але тепер людство вже не потребує такого дитячого засобу. Останнім з великих поетів вдавався до нього Спенсер[68]. «Шлях прочанина» Беньяна[69] — це єдина велика алегорія, що дожила донині. Успіхом своїм вона завдячує темному людському загалові, бо загал цей був неписьменний, а твір простий; у ньому порушувалося життєві проблеми, і висвітлено їх простакувато, але й разюче.

Професор Шерман корисність порівняння вбачав у тому, що воно дає духовну оболонку матеріальній істині, збуджує в читачеві не лише думку, а й почуття. Не інакше впливає і алегорія, тільки більш багатослівно. Але ж мова прагне стислості. І отже, як алегорія, так і всяка інакомовність та міфи мусять вимерти. Кожна національна література виразно посвідчує розбудову метафори в різних її видозмінах: як речення, як фразеологізму, як складного слова і як просто слова. Розширений образ спростився, алегоричне порівняння звелося до однослівного.

Поступ розумового розвитку і людської мови такий значний, що людина мусить думати і думатиме самостійно. Людина вже не хоче, щоб до неї раз у раз в’язли з однією і тією самою думкою. Плеоназм викликає в неї відразу.

У Томсона[70] було: «спонукуваний прикрою потребою», тобто фактично вжито тавтологію. Поп[71] виправив це місце так: «спонукуваний велінням прикрої потреби». Але спробували б ви піднести сучасному людству отаку жуйку! В тому ж бо то й річ, що, конденсуючи алегорію до однослівного порівняння, не можна припуститися втрати ані матеріального, ані духовного. Великі художники й не припускалися таких втрат. Ось хіба чи не найкращий цьому приклад:

…Барка та, наче трон осяйний,

На воді пломеніла.

Все в одному слові — образ і факт, духовне й матеріальне. А інший поет розписався б на двадцять рядків, порівнюючи блискуче золото з вогнем, полум’ям, сонцем і т. д. І виявив би тим самим найприкріший несмак. Читач

Відгуки про книгу Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: