Твори у дванадцяти томах. Том десятий - Джек Лондон

— А зараз я вам поясню, що таке патеран, бо ви ж, напевне, не знаєте…

РОЗДІЛ XXII

— Діку, любий мій, але ж ваша позиція чисто карлейлівська, — батьківським тоном сказав Теренс Макфейн.

Того дня у Великому Будинку за вечерею сиділо тільки семеро: Пола, Дік, Грейм та «мудреці з мадронового гаю».

— Ну то й що? — відмовив Дік. — Я сам знаю, що мій погляд збігається з ідеями Карлейля[113], але хіба це вже доводить, що він хибний? Ні, культ героїв — дуже добре діло. І це не схоластичний, умоглядний висновок, я говорю як селекціонер-практик, що йому день у день доводиться застосовувати закони Менделя.

— Виходить, я маю погодитися, що готентот[114] нічим не гірший за білого?

— А це в вас озвався Південь, Аароне, — всміхнувся Дік. — Ваших упереджень — не кажу природжених, але змалку прищеплених оточенням — не спромоглася захитати ніяка філософія. Отак само Спенсерові завжди вадив ранній вплив манчестерської школи[115].

— То ви й Спенсера рівняєте з готентотом? — підшпигнув Дар Гаяль.

Дік похитав головою.

— Це ось як, Гаялю. Гадаю, що я зумію вам з’ясувати. Пересічного готентота чи пересічного меланезійця майже можна рівняти з пересічним білим. Різниця полягає в тому, що серед готентотів і взагалі чорношкірих відносно набагато більше пересічних людей, зате серед білих — дуже високий відсоток людей, вищих за пересічний рівень. Ось їх я й називаю проводирями, що тягнуть за собою основну масу свого народу. Завважте, що вони не змінюють натури пересічних людей і не розвивають їх розумово. Вони тільки краще озброюють їх для життя, полегшують їм працю, і таким чином загал може рухатися вперед швидше.

Дайте індіянинові сучасну рушницю замість лука та стріл, і він зможе полювати незмірно успішніше, хоча сам мисливець-індіянин не зміниться нітрохи. Але ціла індіанська раса породжувала так мало визначних, непересічних людей, що вони за десять тисяч поколінь не спромоглися дати йому рушниці.

— Ну, ну, далі, Діку, — підбадьорив його Теренс. — Розвивайте вашу думку. Мені вже світає, куди ви гнете. Скоро ви заженете в кут Аарона з його расовими забобонами та безглуздою пихою.

— Оті непересічні люди, оті проводирі,— вів далі Дік, — це винахідники, відкривачі, будівники, — одно слово, видатні особистості. Расу, що породжує мало таких видатних людей, таких відхилень угору від нормального рівня, і називають нижчою, неповноцінною. Вона й досі полює: луком та стрілами. Вона погано озброєна для житгя. Пересічний білий так само тваринний, дурний, ледачий, неповороткий, інертний, відсталий, як і пересічний дикун. Але поступ його швидший, бо більше число видатних осіб у його суспільстві дають йому озброєння, організацію, закони.

А яких великих людей, яких героїв — тобто які видатні особистості, видатні відхилення від норми — породила готентотська раса? З-поміж гавайців вийшов тільки один — Камегамега[116]. Американські негри мають щонайбільшо двох: Букера Ваншінгтона й Дюбуа[117], та й у тих обох в домішка білої крові…

Пола прикидалась, ніби розмова дуже цікавить її, і зовсім не здавалася знудженою, одначе Греймові співчутливі очі бачили, що на серці в неї тоскно. А коли Теренс із Генкоком, перебивши Діка, засперечались, вона півголосом сказала Греймові:

— Слова, слова, слова! Як багато слів! Я гадаю, що Дік має рацію, він майже ніколи не помиляється, але мушу признатися, що не вмію і ніколи не вміла прикладати цю зливу слів до життя, до мого власного життя, вчитися з них, як мені жити, що слід і чого не слід робити.

Вона говорила, невідривно дивлячись Греймові в очі, і він добре розумів, що вона має на увазі.

— Я не знаю, яким боком оті видатні особи та поступ раси дотикаються мого життя. Все це не з’ясовує мені, що правильне, що хибне і яким шляхом маю іти я, я сама. А вони як завелися, то проговорять цілий вечір… Звичайно, я розумію те, що вони кажуть, — квапливо запевнила вона. — Але для мене воно не має ніякого сенсу. Слова, слова, слова… Мені ж треба знати, як повестися, що робити з собою, з вами, з Діком.

А Діка неначе посів демон балакучості, і він, перше ніж Грейм устиг потихеньку відповісти Полі, почав розпитувати його про ті південноамериканські племена, серед яких він подорожував. Побачивши Діка в ту мить, будь-хто вирішив би, що це безтурботна, щаслива людина, захоплена суперечкою. Ані Греймові, ані навіть Полі, що вже дванадцять років була його дружиною, і в голові не мріло, що від його спокійних, нібито побіжних поглядів не втаївся жоден порух руки чи тіла, жодна зміна виразу на їхніх обличчях.

«Що з ними діється? — питав себе Дік. — Пола як не своя. Щось її видимо дратує — напевне, наша суперечка. І Грейм якийсь кислий. Говорить мляво; певне, думає про щось зовсім інше. Про що ж?»

А демон балакучості, за якою Дік ховав свої таємні думки, спонукав його розводитись чимраз ширше й запальніше.

— Вперше я ладна зненавидіти наших мудреців, — шепнула Пола Греймові, коли той відповів на Дікові запитання.

Дік, що вже незворушно розвивав далі свою ідею, начебто цілком захоплений темою, тим часом добре бачив, як вона щось сказала Греймові, хоча й не розчув ні слова, бачив її чимраз сильніший неспокій і Греймове мовчазне співчуття, і силкувався здогадатися, що ж вона сказала, а сам говорив, звертаючись до всіх:

— І Фішер, і Спайзер[118] погоджуються на тому, що в нижчих расах розмаїття спадкових рис і якостей куди обмеженіше, ніж, скажімо, у французів, німців чи англійців…

Ніхто за столом не здогадувався, що Дік умисне завертає розмову на інші стежки; і юному Лео потім навіть на думку не спадало, що то не стільки його запитання змінило тему, скільки Дікова хитра й мудра тактика, бо то вона підштовхнула його спитати, яку ж роль відограють у поступі раси видатні жінки.

— Видатних жінок, Лео, не бував, — підморгнувши до решти, відповів йому Теренс. — Адже, як сказав Дік, видатна людина — це відхилення від норми. А жінки завжди консервативні, їхня роль — охороняти норму. Вони закріплюють у спадковості і відтворюють чистий тип — і тим самим становлять вічне гальмо колісниці прогресу. Якби не жінки, кожен з нас, чоловіків, був би відхиленням від норми, тобто видатною особою. Ось нехай наш знаменитий солекціонер і практик-менделіст підтвердить мої дилетантські спостереження.

— Почнімо з початку: з’ясуймо передусім, про що в нас мова, — праз підхопив Дік. — Що таке жінка? — спитав він із серйозною міною.

— Стародавні греки вважали, що жінка — це