Капітани піску - Жоржі Амаду

Ньозіньо Франса зустрів Безногого і Кангасейро у «Морському пристановищі» і запропонував хлопцям допомогти йому обслуговувати карусель, яку він поставить в Ітапажіпе. Якогось певного заробітку він їм не обіцяв, але сказав, що, можливо, заплатить кожному по п'ять мільрейсів за ніч. Під час розмови Кангасейро продемонстрував хазяїнові свої здібності, наслідуючи різних тварин. Ньозіньо Франса був у захваті, звелів подати ще пляшку пива і заявив, що Кангасейро стоятиме у дверях, зазиваючи публіку, а Безногий візьме на себе механізм і піанолу. Сам же він продаватиме квитки, коли карусель стоятиме, коли ж вона діятиме, це робитиме Кангасейро. «Час від часу, — додав він, підморгуючи, — один із вас виходитиме, щоб вихилити скляночку кашаси, тоді другий справлятиметься за двох».

Не часто Кангасейро і Безногий сприймали якусь ідею з таким захопленням. Вони стільки разів бачили карусель здалеку, і вона видавалася їм таємничою, бо на її кониках каталися вередливі дітлахи багатіїв. Одного разу Кангасейро прокрався в луна-парк на площі й купив квиток, але сторож прогнав його, бо він був у лахмітті. Касир відмовився повернути йому гроші за квиток, тоді Кангасейро хапонув з ящика дрібних монет скільки зміг і під вигуки: «Злодій! Лови злодія!», що лунали на цілу площу, втік з парку до Верхнього затону. Ситуація була загрозлива, але цього разу все обійшлося, грошей він вхопив принаймні вп'ятеро більше, ніж заплатив за квиток. І все-таки Кангасейро волів би краще покататися на фантастичному конику з головою дракона — найдивовижнішому з усього, що Кангасейро бачив на каруселі. Відтоді він перейнявся ще лютішою ненавистю до сторожа і ще більшою любов'ю до каруселі. І от з'являється чоловік, що не тільки заплатив за пиво, а ще й — о диво! — покликав його кілька днів пожити і поробити на справжній каруселі, дивитися зблизька на мерехтіння кольорових вогнів, їздити на кониках.

Для Безногого Ньозіньо Франса не був звичайним п'яничкою, який сидів за вбогим столиком «Морського пристановища». Для нього він був незвичайною істотою, ніби богом, якому молився Тичка, кимось на зразок Шанго[10], який був божеством Жоана Здоровила і Божого Улюбленця. Ні падре Жозе Педро, ні навіть сама свята мати Дона Анінья не здатні були сотворити таке диво, як карусель.

Баїянськими вечорами на площі в Ітапажіпе завдяки Безногому шалено крутитимуться вогні каруселі. Це був сон, зовсім не схожий на ті, що йому завжди снилися в тоскні ночі. Він уперше відчув, як на очі йому навертаються сльози, викликані не болем чи злістю. І він утупився своїми вологими очима в Ньозіньо Франсу, як у якогось ідола. За нього він будь-кому перерізав би горлянку ножем, який носив під старим жилетом, що служив йому замість піджака.

— Яка краса! — сказав Педро Куля, дивлячись на карусель. Жоан Здоровило широко розплющив очі. Карусель була прикрашена синіми, зеленими, жовтими, червоними лампочками.

Старою, спрацьованою була карусель Ньозіньо Франси. Але крилася в ній якась своєрідна краса — може, в світлі ламп, може, в музиці піаноли, що виконувала старовинні вальси далекого минулого, або в дерев'яних кониках. Крім коників, була ще одна качка, на яку садовили найменшеньких, дуже гарна. Всі капітани піску вважали її чудовою. Байдуже, що вона стара і облізла, зате вона подобалася дітям.

Коли Безногий прийшов на склад і заявив, що вони з Кангасейро працюватимуть на каруселі, це викликало величезний подив. Більшість хлопців не повірили й вирішили, що це один із жартів Безногого. Заходилися розпитувати Кангасейро, але той забився у свій куток і мовчки роздивлявся там пістолет, украдений в збройовому магазині. Нарешті він подав голос:

— Лампіан уже катався на цій каруселі. Лампіан — мій хрещений батько.

Безногий запросив усіх піти подивитись на карусель наступного вечора, коли закінчиться її спорудження. Він пішов покликати Ньозіньо. Щастю Безногого заздрили зараз усі хлопці на складі, навіть Тичка зі своїми образами святих, Жоан Здоровило, який збирався ввечері піти на кандомбле[11]. Прокопіо в Матату, і навіть, можливо, Педро Куля, який ніколи нікому не заздрив, бо був їхнім ватажком. Усі заздрили і Кангасейро, який, розкуйовджений, з журливим виразом, сидів у кутку й наводив пістолет то на когось із хлопців, то на пацюка, що раз у раз пробігав повз нього, то на зірки, яких було так багато на небі.

Наступного вечора всі пішли з Кангасейро і Безногим, які вже за день до того допомагали Ньозіньо, помилуватися каруселлю. Хлопці зупинилися перед нею, вражені її красою. Безногий їм усе показував, а Кангасейро підводив то одного, то другого нагору до коника, на якому сидів його хрещений батько Віргуліно Ферейра Лампіан. Кангасейро не міг відірвати очей від коника, на якого сідав Лампіан. Безногий уважно стежив за тим, щоб хлопці не обдряпували каруселі. Він навіть не дозволяв їм торкатися до неї.

Професор спитав:

— Ти вже навчився керувати машиною?

— Завтра побачите, — відповів Безногий невдоволено. — Завтра сеньйор Ньозіньо вчитиме мене.

— То міг би завтра, коли буде час, запустити її. Ми прийдемо тоді й трохи покатаємось.

Хлопці нетерпляче чекали на відповідь Безногого. Він погодився, і вони заплескали в долоні і загукали від радощів. Кангасейро зіскочив з коника, на якому катався Лампіан, і підійшов до них.

— Хочете чогось гарного?

Звичайно, хотіли всі. Тоді метис виліз на карусель і завів піанолу, почулися звуки старовинного вальсу. Понуре обличчя Кангасейро освітилося усмішкою. Він дивився на піанолу, на хлопців, охоплених радістю. Вони слухали майже побожно музику з черева каруселі, що лунала тільки для них, бідних хлопчаків-волоцюг з банди капітанів піску. Всі замовкли. Якийсь робітник, що йшов вулицею, побачив збіговисько хлопців і підійшов до них. Разом з усіма він слухав чарівну музику. Світло місяця розливалося над містом, зірки на небі заблищали ще яскравіше, море зовсім заспокоїлось, ніби й сама богиня Єманжа прийшла послухати музику. В цю мить нічне місто було схоже на велику карусель з невидимими кониками, на яких гарцювали капітани піску. В ці хвилини, коли грала музика, хлопці відчували себе володарями міста, вони любили один одного, почували себе братами, бо всі без винятку були позбавлені самої звичайної ласки, а зараз ласку і навіть якесь щастя принесло їм м'яке звучання музики. Кангасейро у цю мить не згадував уже про Лампіана. Педро не мріяв про те, щоб стати ватажком усіх волоцюг міста, а Безногий не думав над тим, щоб