Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Дощ усе йде?

— Так.

— Давайте повечеряємо в готелі,— запропонував Джон.

— Гаразд, — каже Джек. — Тільки зіграємо ще раз, і хто програє, той платить за вечерю.

Трохи згодом Джек підвівся й каже:

— З вас вечеря, Джоне.

Ми спустилися вниз і повечеряли у великій їдальні.

Потім ми піднялися назад у номер, і вони з Джоном знову сіли грати в крибедж, і Джек виграв два з половиною долари. Тепер він був у доброму гуморі. Джон мав при собі валізку з усім своїм причандаллям. Джек зняв сорочку та комірець і надяг вовняний натільник і светр, щоб не застудитися на вулиці, тоді поклав у валізку боксерську форму й халат.

— Зібрався? — питає Джон. — Тоді я скажу, щоб викликали таксі.

Невдовзі задзвонив телефон, і черговий сказав, що таксі чекає.

Ми спустилися ліфтом униз, вийшли через вестибюль, сіли в таксі й поїхали до «Гардена». Лило як з відра, проте на вулиці перед входом зібрався натовп. Усі квитки були продані. Коли ми проходили до роздягальні, я побачив, що зал повен-повнісінький. Згори здавалося, що до рингу не менш як пів-милі. Довкола було темно. Світилися тількд лампи над рингом.

— Добре, що такий дощ, а то б вони перенесли матч на відкритий стадіон, — сказав Джон.

— Людей до біса, — докинув Джек.

Цей бій зібрав би й не стільки, якби місця вистачило.

— Погоди не завбачиш, — докинув Джек.

Джон підійшов до дверей роздягальні й заглянув усередину. Джек сидів у халаті, склавши руки, і дивився в підлогу. Разом із Джоном прийшли два помічники. Вони визирали з-за його плеча.

Джек підвів очі.

— Він уже в залі? — спитав він.

— Щойно вийшов, — відповів Джон.

Ми пішли вниз. Уолкотт саме піднімався на ринг. Глядачі дружно вітали його. Він проліз між канатами, з'єднав руки над головою і, усміхаючись, вітально помахав ними публіці — спершу в один бік від рингу, тоді в другий, — а тоді пішов і сів. Джек спускався вниз між рядами, і натовп зустрів його оплесками. Джек був ірландець, а ірландці завжди мають успіх у публіки. Хоч ірландець і не збере в Нью-Йорку стільки глядачів, як єврей чи італієць, однак плескають їм охоче.

Коли Джек вийшов на поміст і нахилився перед канатами, Уолкотт підвівся із свого кутка й відтяг нижній канат, щоб Джекові зручніш було пролазити. Публіка в захваті. Уолкотт кладе руку Джекові на плече, й вони стоять так якусь хвилину.

— Дешевої слави шукаєш, — каже йому Джек. — Ану забери свою погану руку.

— Спокійно, — відказує Уолкотт.

Усе це здається публіці хтозна-яким величним. Як благородно поводяться ці хлопці перед боєм! Які вони доброзичливі один до одного!

Соллі Фрідмен переходить у наш куток, де Джек бинтує руки, а Джон тим часом уже стоїть біля Уолкотта. Джек просунув великий палець у розріз на кінці бинта і вправно оповив руку. Я закріпив бинт тасьмою на зап'ястку і двічі обмотав навхрест над кісточками пальців.

— Гей, — каже Фрідмен. — Навіщо стільки тасьми?

— А ви помацайте, — каже Джек. — М'яка? Отож-бо. Не будьте такий розумний.

Фрідмен і далі не відходить від нас — і поки Джек бинтує другу руку, і коли один із хлопців-помічників приносить рукавиці, а я натягую їх Джекові на руки й зашнуровую.

— Слухайте, Фрідмен, — питає Джек, — а хто він родом, цей Уолкотт?

— Не знаю, — каже Соллі.— Нібито датчанин.

— Він чех, — озивається хлопець, що приніс рукавиці.

Суддя викликає їх на середину рингу, і Джек рушає із свого кутка. Уолкотт іде й усміхається. Вони наближаються один до одного, і суддя кладе руки їм на плечі.

— Привіт, шукачу слави, — каже Джек до Уолкотта.

— Спокійно…

— На біса ти назвався Уолкоттом? — не вгаває Джек. — Хіба не знаєш, що він був чорношкірий?

— Слухайте мене, — каже суддя і викладає їм давно відомі приписи.

Один раз Уолкотт перепиняє його. Він хапає Джека за руку й питає:

— Можу я бити, коли він отак мене держатиме?

— Забери-но руку, — каже Джек. — Не для кіно позуєш.

Аж ось вони розійшлися по своїх кутках. Я стягнув з Джека халат, і він, спершись на канати, кілька разів зігнув ноги в колінах, почовгав підошвами по живиці. Пролунав гонг. Джек швидко обернувся й вийшов на середину. Уолкотт підступив до нього, вони торкнулись рукавицями, і тільки-но Уолкотт відсмикнув руку, як Джек двічі затопив йому лівою в обличчя. Другого такого боксера, як Джек, не було й нема. Уолкотт став нападати, усе вперед і вперед, притискаючи підборіддя до грудей. Він — силовик і тримає руки зовсім низько. Все, що він уміє,— це підступити і вдарити збоку. Та щоразу, як він підступає, Джекова ліва б'є його в обличчя. Здається, це виходить автоматично. Досить Джекові підняти руку—і вона влучає Уолкоттові в обличчя. Разів три-чотири Джек посилає вперед праву, але Уолкотт приймає удари плечем або ж підставляє голову. Він діє, як і всі силовики. Боїться він тільки таких, як і сам. Скрізь, де можна боляче вдарити, він закритий. А удари лівою в обличчя його не лякають.

На кінець четвертого раунду обличчя Уолкотта було геть розбите й заюшене кров'ю, але кожного разу, коли він підмтупав упритул до Джека, той діставав такий удар, що на боках його під самими ребрами з'явилися великі червоні плями. Як тільки Уолкотт починав наближатися, Джек зв'язував його, тоді вивільняв одну руку й бив знизу; та коли Уолкоттові випадало вдарити, він уражав Джека в корпус із такою силою, що чути було аж на вулиці. Адже він силовик.

Так воно тривало ще три раунди. Вони не перемовились між собою ані словом. Вони весь час працювали. А в перервах між раундами заходжувались працювати ми — коло Джека. Здавалося, ніби він охляв, але Джек узагалі не був на рингу, надто жвавий. Рухався він небагато, а той свій удар лівою виконував просто механічно. Здавалося, його ліва рука з'єднана з уолкоттовим обличчям, і Джекові досить тільки їй звеліти, щоб вона вдарила. У близькому бою Джек завжди був спокійний і сили марно не витрачав. Він досконало знав усі способи близького бою і щоразу брав гору. Коли вони зійшлись у нашому кутку, я бачив, як він зв'язав Уолкотта, вивільнив свою праву руку, повернув її і вдарив знизу, влучивши Уолкоттові в ніс ребром рукавиці. Уолкотт облився кров'ю і прихилився носом до Джекового плеча, щоб умазати і його, та Джек двигнув плечем йому по носі, тоді спустив праву руку й повторив той самий удар.

Уолкотт скаженів з люті. На