Темний ліс - Лю Цисінь
— Я приїхав побачитися з вами, — мовив Гайнс. — Тільки ми двоє — непотріб, викинутий на звалище історії, — можемо зрозуміти проблеми один одного. Але побоююся, що тепер навіть ви не зрозумієте мене.
— А що з Кейко?
— Пам'ятаєте кімнату для медитацій біля зали засідань у будівлі Штаб-квартири ООН? — запитав Гайнс. — Вона вже давно була покинута й відвідувалася лише випадковими туристами… Там ще лежала брила залізної руди, пригадуєте? От на ній вона й укоротила собі віку — зробила сепуку.
— Овва…
— Перш ніж померти, Кейко прокляла мене: сказала, що моє життя буде гіршим за смерть, бо мій розум запечатаний зневірою, тимчасом як людство перемагає. Це слушна думка — нестерпні відчуття, ви не уявляєте, як мені зле. Звичайно, я щасливий з огляду на останні події, але десь глибоко в серці не годен повірити в це до кінця. У моєму розумі неначе б'ються двоє гладіаторів, і жоден не хоче визнавати поразки. Ви знаєте, це значно складніше, ніж зневіритися в тому, що вода сама по собі отруйна. Разом із Ши Цяном вони знайшли Гайнсові кімнату для ночівлі, й Ло Цзі повернувся до себе та незабаром заснув. У снах він знову гуляв разом із Чжуан Янь і дитиною. Прокинувся вже завидна; з вулиці ще долинали звуки святкування.
* * *
«Природний добір» мчав від Юпітера в напрямку орбіти Сатурна: його швидкість дорівнювала одному відсотку швидкості світла. За кормою тануло Сонце, поступово зменшуючись до розміру далекої зорі, хоча все одно поки залишалося найяскравішим світилом у космосі. Попереду виблискував незвіданий Чумацький Шлях. Корабель прямував десь до сузір'я Лебедя, проте сторонньому спостерігачеві здавалося б, що «Природний добір» радше стоїть на місті — відстань стирала будь-які докази руху. Та й з борту корабля все мало такий вигляд, немов далеке вже Сонце й Чумацький Шлях перебувають у стані вічного спокою, а плин часу, здавалося, зупинився навіки.
— Ви програли, — сказала Дунфан Яньсюй.
Усі члени екіпажу, крім неї та Чжана Бейхая, перебували в стані глибоководного занурення. Чжан Бейхай досі ще не полишав свого замкненого сферичного відсіку, і жінка не могла ввійти. Не мала іншої ради — мусила говорити з цим упертюхом через інтерком. Крізь прозору частину перегородки вона бачила: людина, яка викрала найпотужніший військовий космічний корабель у історії людства, мовчки висить посеред відсіку, нахилившись до нотатника, щось старанно в нього записує. Дані на голографічній панелі керування свідчили, що корабель у стані очікування активації режиму двигунів «повний уперед 4», тож знову прискорити корабель до максимуму можна було, натиснувши єдину кнопку. Навколо Чжана Бейхая плавали кілька неприбраних кульок рідини для глибоководного занурення. У своєму вже висохлому й зіжмаканому однострої чоловік здавався ще дужче стомленим і дуже постарілим.
Чжан Бейхай ніяк не відреагував на слова капітана «Природного добору», натомість і далі щось ретельно занотовуючи.
— Кораблі переслідування зараз на відстані мільйона й двохсот тисяч кілометрів від нас, — вела далі Дунфан Яньсюй.
— Я знаю, — відповів Чжан Бейхай, не підіймаючи погляду. — Ви вчинили розважливо, залишивши решту екіпажу в стані глибоководного занурення.
— Це єдине правильне рішення, адже команда може збуритися й почати трощити двері до вашого відсіку, а ви з переляку натиснете кнопку й розпочнете прискорення до повної тяги, яке всіх уб'є. Саме з цих міркувань кораблі переслідування й не вдаються до спроб наближення.
Чжан Бейхай перегорнув сторінку й знову почав писати.
— Але ж ви цього не зробите, чи не так? — тихо запитала Дунфан Яньсюй.
— Ви й подумати не могли, що я зроблю те, що зробив, — він знову помовчав кілька секунд: — Люди мого часу мислять інакше, не так, як ви.
— Але ми вам не вороги.
— Не існує вічних ворогів чи друзів. Вічний лише обов'язок.
— Тоді ваші песимістичні погляди на результат військових дій абсолютно незрозумілі. Особливо зараз, коли Трисо-лярис виявив бажання вступити в процес перемовин, а об'єднаний флот вилетів на перехоплення трисоляріанського зонда. Війна вочевидь закінчиться перемогою людства.
— Я бачив новини…
— І все одно вважаєте зневіру та втечу правильним вибором?
— Так.
Дунфан Яньсюй розпачливо похитала головою:
— Ваш спосіб мислення справді відрізняється від нашого. Ви, наприклад, від початку знаєте, що ваш план не може виявитися успішним: «Природний добір» заправлений паливом лише на одну п'яту, тож, без сумніву, нас рано чи пізно наздоженуть.
Чжан Бейхай відклав олівець і глянув на неї крізь прозору перегородку. Погляд був спокійний і тихий, ніби вода.
— Ми з тобою солдати, але знаєш, яка між нами різниця? Ви будь-що робите, аналізуючи можливі наслідки передусім для себе, а солдати мого часу виконують накази не замислюючись, бо їх так учили. У мене був єдиний шанс, і я ним скористався.
— Це ви так себе переконуєте, що вчинили правильно?
— Ні, Дунфано. Я й не сподіваюся, що ти мене зрозумієш — нас відділяють два непрості століття.
— Але ви вже виконали свій обов'язок, проте вашим ескапістським задумам не судилося здійснення. Тож ліпше визнайте поразку та здайтеся.
Чжан Бейхай обдарував Дунфан Яньсюй усмішкою і знову схилився над записником:
— Ще не час. Я маю занотувати все, що відбулося зі мною, а також найважливіші події останніх двох століть. Упродовж наступних двохсот років ця інформація виявиться дуже корисною для деяких людей, здатних мислити тверезо.
— Ви можете просто надиктувати комп'ютеру.
— Дякую, але я звик писати від руки. Та й папір надійніший за базу даних. Не хвилюйтеся, я беру всю відповідальність на себе.
* * *
Дін Ї глянув у великий ілюмінатор «Кванта». Хоча голографічний монітор у сферичній каюті міг дати чіткішу картину того, що відбувається зовні, йому за старою звичкою більше подобалося все бачити навіч. Здалося, що він летить гігантською лискучою площиною — таким яскравим було сяйво двох тисяч маленьких сонць, а його вже посивілу чуприну мовби залило рідким полум'ям. За дні, впродовж яких об'єднаний флот перебував у польоті, він уже не вперше милувався цим видовищем, але щоразу велична картина по-новому хвилювала — аж до щему в
