Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд
Ви хотіли знати, яким же насправді є Джон Ґолт. Я — людина, яка ставить запитання.
Так, зараз триває доба занепаду моралі. Так, ви відбуваєте покарання за власне зло. Але суд триває не над людиною, і обвинувачувати слід не людську сутність. Цього разу настав кінець вашому кодексу моралі. Ваш кодекс моралі сягнув кульмінації, дістався глухого кута наприкінці свого шляху. І якщо ви бажаєте жити далі, вам слід не повертатися до моральності — ви ніколи її не знали, — а знайти її, виявити.
Ви чули винятково містичні та соціальні концепції моралі. Вас навчали, що мораль — це кодекс поведінки, нав’язаний згідно з чиєюсь забаганкою, примхою надприродної сили чи капризом суспільства для того, щоб служити цілям Бога або добробуту вашого сусіда, щоб вдовольняти владу, яка існує за порогом смерті або за дверима навпроти, — тільки не працювати заради власного життя і задоволення. Вас учили, що ваше задоволення — неморальне, що ваші інтереси найкраще служать злу, і моральний кодекс повинен бути створений не для вас, а проти вас, не для того, щоб поглиблювати ваше життя, а щоб його висушувати.
Битва за мораль тривала століттями — між тими, хто проголошував, що ваше життя належить Богові, і тими, хто заявляв, що воно належить вашим ближнім; тими, хто проповідував, що добро — це самопожертва заради духів на небесах, і тими, хто проповідував, що добро є самопожертвою заради нездатних давати собі раду на землі. І ніхто не сказав, що ваше життя належить вам і що добро — це жити своїм життям.
Обидві сторони зійшлись на тому, що мораль вимагає пожертвувати собою і своїми інтересами, своїм розумом, що моральність і практичність — антиподи, що моральність не належить до царини інтелекту, а є частиною віри та сили. Обидві сторони погодилися, що раціональна мораль неможлива, що логіка не передбачає правильного і неправильного, що розум не має причин бути моральним.
Хоч би про що сперечалися ваші моралісти, хоч би навколо чого об’єднувалися, все це суперечило людському розуму. Всі їхні комбінації та системи покликані були підважити і знищити людський розум. Тепер обирайте: гинути — чи усвідомити, що відсутність розуму — це відсутність життя.
Розум людини — це її основний механізм виживання. Життя було подаровано людині, виживання — ні. Тіло подаровано людині, засоби для існування — ні. Розум було подаровано людині, його вміст — ні. Щоб жити, людина повинна діяти, а перш ніж діяти, вона мусить пізнати походження і причину своїх дій. Людина не може здобути їжі, не маючи знання про їжу. Не може викопати яму чи сконструювати циклотрон, не розуміючи своєї мети та засобів, за допомогою яких цієї мети можна досягнути. Щоб залишатися живою, людина повинна думати.
Але мислення — це акт вибору. Ключ до того, що ви так необачно називаєте «людською природою», відкрита таємниця, з якою ви існуєте і яку боїтеся називати, полягає в тому, що людина — істота вольової свідомості. Логіка не працює автоматично. Мислення — не механічний процес. Логічні зв’язки не створюються завдяки інстинктам. Робота ваших шлунків, легень, серця — автоматична. Функціонування вашого розуму — ні. У будь-який момент, за кожної життєвої ситуації ви маєте можливість думати — або уникати цього зусилля. Але ви не можете втекти від своєї природи, від того факту, що розум — це ваш засіб виживання, тому для тих із вас, хто є людськими істотами, запитання звучить не як «бути чи не бути», а — «думати чи не думати».
Для істоти вольової свідомості нехарактерна автоматична поведінка. Людина потребує кодексу цінностей, який би скеровував її дії. «Цінність» — це те, що людина намагається надбати і що прагне утримати, «чеснота» — дія, завдяки якій людина здобуває та утримує цінності. «Цінність» передбачає відповідь на запитання: для кого вона є цінна і чому? «Цінність» передбачає критерій, причину та необхідність діяти, маючи альтернативу. Там, де немає альтернативи, цінності неможливі.
У всесвіті існує лише один фундаментальний вибір: існування чи неіснування, і цей вибір притаманний єдиному виду живих організмів. Існування неживої матерії — безумовне, існування життя — ні: воно залежить від особливих напрямків учинків. Матерія незнищенна, вона змінює свої форми, але не може припинити існування. Лише живий організм стоїть перед постійною альтернативою: життям і смертю. Життя — це процес самопідтримки, самоствореного чину. Якщо організм зазнає невдачі, діючи, він гине. Його хімічні складові залишаються, але життя закінчується. Лише концепція «Життя» робить можливою концепцію «Цінності». Тільки для живої сутності речі можуть бути хороші чи погані.
Рослина повинна отримувати поживні речовини, щоб жити. Сонячне світло, вода, хімічні елементи — цінності для її природи: її сформовано так, щоб їх споживати. Її життя — це критерій цінності, спрямований на дії. Але рослина не має вибору дії. Існують альтернативи за умов, з якими вона стикається, однак не існує альтернативи в її функціонуванні: вона функціонує автоматично, щоб продовжити собі життя, рослина не може діяти для власного знищення.
Тварина влаштована підтримувати своє життя. Чуття наділяють її автоматичним кодексом дії, автоматичним знанням про те, де добро, а де — зло. Тварина не здатна розширювати свої знання або уникати їх. В умовах, де її знання виявляється неадекватним, тварина помирає. Але поки вона живе, діє згідно з власним знанням, автоматично дотримуючись безпеки і не маючи можливості вибирати, вона нездатна ігнорувати власну користь, нездатна вибирати зло і діяти заради самознищення.
Людина не володіє автоматичним кодексом виживання. Її особлива відмінність від усіх видів живих істот — необхідність діяти, маючи альтернативи і здійснюючи власний вольовий вибір. Людина не має автоматичного знання про те, що для неї добро, а що — зло, від яких цінностей залежить її життя, якого напрямку дій воно вимагає. Ви щось варнякаєте про інстинкт самозбереження? Інстинкт самозбереження — це саме те, чого людина позбавлена. «Інстинкт» — це безпомилкова
