Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Вчинок Данила й Тосі Флегонт сприймав з романтичним піднесенням, вбачаючи в ньому ламання традицій та зрушення основ, як вияв пристрасної революційності. Він поглядав зараз на Данила, з яким вибив колись з рогатки не одне вікно в Кадетському корпусі, з неприхованим зачаруванням: ніколи й не сподівався він такої спритності від свого вайлуватого друга юних літ і тепер старанно докопувався в минулих фактах, встановлюючи генезу революційної послідовності Данила.

Факти, які засвідчували Данилів віддавній нахил до революційної активності, відразу знайшлися. Флегонт нагадав товаришам, як ще тринадцятого року — в дні урочистого святкування трьохсотліття дома Романових — Данило, Харитон і Флегонт, у гурті печерських хлопчаків, ганяли «царських потєшних», тобто гімназистів, зодягнутих у військову форму і озброєних дерев'яними рушницями, — видирали в них рушниці і трощили на коліні. Притому Данило, як найдужчий фізично, відзначився особливо: видер і потрощив щось із півтора десятка тих рушниць. Чотирнадцятого року — коли, з початком війни, царським урядом були закриті останні видання українською мовою, а Данило, Харитон та Флегонт на той час вже співали в просвітянському хорі, ще в дискантах та альтах, — вони втрьох опинилися й собі в лавах демонстрантів біля редакції української газети «Рада» разом з колоною печерських робітників. Флегонт тоді свистів на поліцаїв, заклавши два пальці до рота; Харитон поцілив у білий кітель жандармського вахмістра кізяком; а Данило знову відзначився особливо: встромив голову у вікно Старокиївського поліційного участку і заверещав простісінько в пику переляканому приставу: «Дядінька, ви сатрап!!!»

Хоча Данило досі й не надавав значення всім згаданим фактам із своєї біографії, Флегонтова згадка тепер і справді якось підвищила його перед самим собою, у власних очах. І це було йому приємно. Засоромившися від того, він сердито махнув на Флегонта рукою:

— Ну, ти вже той… облиш! Нічого такого особливого і не було насправді!

Нічого такого особливого не знаходив Данило й у факті його майбутнього, сьогодні по обіді, одруження без попа і церкви. Вийшло все це якось само собою, навіть не замишлене наперед. Просто прийшли вони з Тосею до батьків просити благословення та дозволу на шлюб — нехай і не зараз, а згодом, коли Тося ще підросте, а Данило заощадить трохи від свого слюсарського заробітку. Ну, батьки, як ведеться, почали перечити. Тут і зірвалося з язика, що, мовляв, однаково вже поєдналися. Старі, звичайно, озлились. Він спересердя — меншовики! Максим Радивонович — за каменюку. Батько до нього. А тут ще той чортів Нарцис навернувся. Ну й пішло, ну й пішло! А прийшло, бач, до чого… до революційного шлюбу без попа і церкви!

І от, ні сіло ні впало, а доведеться справляти весілля зразу, і Тося, отже, стане його дружиною ще сьогодні вночі.

Від цих думок враз обсипало жаром.

Тосю Данило кохав.

Хоча, правду сказати, ніколи б раніше не подумав Данило про те, що може «нарізатись» на любов, та ще й — до кого? До такого вихрястого із сусідського подвір'я! Адже, коли років з п'ять тому пішов вже Данило на завод слюсарським учнем, воно, це дівчисько, бавилося ще в «плювачки» та «сірий, білий, волохатий, скоріше до хати!» Власне, і почалося все з тієї нагоди, коли хтось із більших хлопчаків тягав це мале за патли, і воно верещало на ґвалт — через тин до Данька. Довелося Данилові разів зо два оборонити по–сусідському миршаву Тоську з Колиберденків. А на третій раз чи що, обороняючи, він навіть мусив пригорнути її та приголубити, бо дуже вже рюмсало з розквашеним носом. Після того якось, на Маковія, Тося подала йому квітку — жоржину, коли парубки та дівчата після освячення квітів жирували під церквою Святого Миколи, і Тоська теж вийшла на перші дівочі гулі. Довелося — раз квітку дістав — запросити її до танцю, на полечку «ру–тю–тю». Відтоді й знайшлися у них, сказати б, спільні інтереси. Данило, як і всі з діда–прадіда на Рибальській, був заповзятий рибалка, а вихрясту Тоську старий Максим Радивонович змалку привчив сукати волосінь до вудки з кінського хвоста, і волосінь колибердівська славилась поміж усіх київських рибалок від Наталки до Жукового острова. Данило випрохав кінського волосу у жокеїв на іподромі, і Тося сплела йому таку волосінь на щупака, що й в батька її, Максима, не було. Потім Тося справила перемет — всім переметам перемет, на сто гачків різного калібру і з поводками, завдовжки теж різними. Данило заставляв перемет щосуботи проти неділі і брав два пуди риби щонайменше. І Тося в цьому йому відважно допомагала. З куцої Тоськи виявився неабиякий гребець, навіть проти води. Виявилось також, що й плавець з неї добрий, і не боїться вона ні глибини, ні хвиль, навіть у бурю на Дніпрі, а до того ж знаменито варить потрійну юшку з носарів та пшоняну кашу з таранею. Тобто, вміла вона поділити з товаришем яку завгодно небезпеку, а клопоти — чисто всі — перебрати тільки на себе. З цього й довелося Данилові зробити висновок, що вихряста Тоська — дівчина хоч куди, тим паче що, — це також виявилося поступово, поки риба йшла на перемет, — і обіймалась вона, така утла, а — палко…

На цьому Данилові треба було уривати думки, бо від них — в передбаченні сьогоднішньої ночі — сипонуло жаром ще дужче, та й Харитон з Флегонтом кепкували вже з нього за неуважність: в одному дворі, замість «Просю вас покорно на першу чарку з нагоди мого одруження», він сказав — «з нагоди батькового одруження», а в другому на здивоване запитання, з ким же