Юнаки з вогненної печі - Валерій Олександрович Шевчук

Чоловік раптом устав і пішов у бік туалету. Жінка поклала дитину на полицю й метнулася за ним. Вони про щось засперечалися на незрозумілій нам мові.

— Будемо спати разом,— сказала Лариса.— Щось мені ця компанія не подобається.

Я хитнув: компанія мені також не подобалася, особливо другий провідник, який позирав на нас вовком.

Жінка схопила чоловіка за руку й тягла до полиці. Він неохоче їй піддавався, але фізіономію мав кислу.

— Повечеряємо,— сказала Лариса й почала витягати рештки наших запасів.

Чоловік і жінка дивилися на їжу байдуже, але в їхніх очах увіч світилися голодні вогники.

— Ходи спитай, чи є у них чай,— сказала Лариса.

Чаю в провідників не було, тільки гаряча вода. Лариса мала при собі термоса, пішла й набрала. Запросила до вечері наших супутників, але вони гаряче почали відмовлятися. Тоді Лариса зробила бутерброди і всунула один йому, а другий їй. Вони несміливо ті бутерброди взяли й почали їсти з видимою пожадливістю. Лариса дала їм ще по бутерброду, і вони ковтнули їх як муху. По тому чоловік пішов по гарячу воду, і вони почали пити її по черзі: трохи вона, а трохи він. Пили із алюмінієвої кварти, яку чоловік видобув із клунка. Ми пили із покришки термоса: спершу Лариса, а тоді я.

— Далеко їдете? — спитав я співподорожан.

— Не знаємо,— мовив байдуже чоловік.— Як вийде.

До речі, за їжу вони нам не подякували. Жінка весь час мовчала, а коли Лариса щось у неї запитувала, ніяковіла і хрипким голосом відповідала, що не знає. Замість неї відповідав чоловік, все так само байдуже, ніби був притлумлений.

Їжа нас остаточно розморила. Лариса розстелила матраца (постелі не було), а подушку обгорнула хусткою. Жінка лягла біля дитини, а чоловік продовжував сидіти. Лариса забилася під стінку, я ж примостився побіч. У цей час вперше обізвалася дитина — заплакала. Жінка почала її затицькувати, щось хрипко до неї промовляючи незнайомою мені мовою. Провідники сиділи в своєму переділку, про щось балакали, але слів розібрати годі було. Я обійняв Ларису, щоб не звалитися з полиці, і ми відразу ж заснули. Розбудив нас крик.

— Нєт, ти міня пусті, пусті, подонок! — кричав чоловічий голос.— Набрал тут шантрапи, закони нарушаєш. Не нада менє твоіх дєнєг, плевать я хотєл на ніх. Виброшу ету наволоч с поєзда!

Я злякано підхопився: голос лунав із переділки провідників. Чоловік байдуже сидів навпроти, а жінка з дитиною спала. Лариса підхопилася не менш перелякано.

— Що там таке? — спитала вона.

— Бузят,— спокійно сказав чоловік.— Он постоянно так...

Із переділки вирвався другий провідник, видно було, що перший хапав його за плечі.

— Вон шантрапа! Вон з поєзда! — зарепетував другий провідник.

Перший схопив напарника ззаду, заломив йому руку, аж той зігнувся, і погнав у бік туалету, даючи тумаки й немилосердно матюкаючись. Другий провідник відчинив головою двері туалету, перший урізав йому коліном під зад і заштовхав усередину. Тоді зачинив двері і замкнув. З туалету рознісся рев, ніби ревла поранена тварина. Другий провідник бився у двері, репетував, кляв, матюкався, вив. Лариса біля мене тремтіла, як билина, я обійняв її за плечі. Перший провідник, усміхаючись, пішов до нас.

— Ізвінітє за неудобство,— сказав майже гречно.— Моча єму інода в голову шибаєт, скоро он успокоітся. Ізвінітє!

Рев і крик із туалету не стихав. Тоді перший провідник наблизився туди і крикнув.

— Замолчі, свінья, людей тривожішь! Не замолчиш, біть буду, суку!

За дверима спалахнула лайка, але відразу ж затихла.

— Он уже будіт спокойний,— підморгнув провідник.— Када випьєт, не человек, а какой-то малахольний. Не обращайте вніманія!

З нас усіх найбільше “не обращала вніманія” жінка, вона продовжувала нерушно лежати біля дитини, мовчала й дитина. Чоловік устав, потягся і раптом поліз на другу полицю.

— Лягай! — сказав я тихо Ларисі.— Посиджу біля тебе!

— Я боюся,— зашепотіла Лариса.

У туалеті було тихо. Лариса ще трохи посиділа, а тоді лягла.

— Петька! — почувся з туалету голос.— Слиш, Петька!

— Я Петька,— підійшов до туалету перший провідник.

— Випусти, Петька. Буду себя вести харашо!

— Карцер на четирє часа, пойнял?

— Понял,— сказало зсередини і знову затихло.

— Ложись, парень,— сказав мені провідник.— Тепер он будет спокойний. Нічаво, перебузіт!..

Спокійно пішов у свою переділку, чути було: щось наливає і п’є. Я ліг і обійняв Ларису.

— Попали ми з тобою,— шепнула вона.— Мене всю трусить. Що це за світ?