Спартак - Рафаелло Джованьолі

В другій лінії фракієць розташував чотири легіони, а з; боків — по чотири тисячі кінноти.

Два легіони лишилися в Темесі, куди Спартак, на випадок поразки, думав відвести все військо і там чекати слушного часу для відплати. Можливо, він знайшов засіб, як вийти з скрутного становища.

Перед початком битви Спартак попередив начальників шести легіонів, з яких складалася перша лінія, що коли вони будуть змушені відступити, то хай засурмлять у букцини і тільки після цього їхні трибуни, центуріони і декуріони хай виводять своїх бійців у проміжки другої лінії.

Кілька годин тривала битва. Обидві сторони билися з однаковим завзяттям і впертістю. Та ось о першій годині опівдні

Красс увів свіжі легіони і розтягнув фронт праворуч і ліворуч. Тоді Гранік, який керував боєм, дав наказ відступити, щоб не бути оточеним з флангів. Завдяки вправності та енергії командирів цей відхід відбувся швидко і в порядку. Через проміжки другої лінії перша лінія пройшла в тил.

Римським легіонерам здалося, що гладіатори тікають. Вони кинулися за ними і опинилися віч-на-віч з лінією свіжих бійців, які зустріли їх таким могутнім ударом, що примусили безладно і з величезними втратами відступити.

Марк Красс змушений був сурмити відбій, послати вісім інших легіонів і починати нову, ще важчу битву. Потім він увів ще два легіони, один — праворуч, другий — ліворуч, щоб обійти гладіаторське військо. Та на обох флангах кіннота Спартака звела нанівець намір римського полководця.

Тим часом Гранік зібрав на схилі горба від Темеси і знову вишикував у бойовий порядок шість перших легіонів, і, коли Красс пустив у наступ свою кінноту, Спартак зміг відійти за лінію Граніка, яка знову була спроможна битися проти римських загонів.

Так, б'ючись і відступаючи двома лініями по черзі, гладіатори надвечір відійшли до мурів Темеси, і Марк Красс ніяк не зміг скористатися з своєї переваги в силі. Він звелів своїм легіонам відійти.

Зупинившись біля підніжжя горбів, що оточували Темесу, Красс сказав квесторові Скрофі:

— Мерзенний гладіатор, підлий гладіатор — називай його як заманеться… але слід визнати, що цей триклятий Спартак має багато таких рис, які потрібні, щоб стати великим полководцем.

— Скажи просто, — з гіркотою, тихо відказав Скрофа, — що Спартак — звитяжний, мудрий, досвідчений, прекрасний полководець.

Так закінчилася ця битва, що тривала понад сім годин. Гладіатори втратили шість тисяч убитими, римляни — сім.

Та це не завадило Крассові оголосити себе переможцем, бо ж Спартак відступив і замкнувся в Темесі. Красс написав до Сенату, що сподівається закінчити цю війну за двадцять-тридцять днів, що гладіатора оточено так, що він уже не зможе втекти.

А Спартак за мурами міста, заздалегідь обведеними широким ровом, був насторожі, дбав про оборону і обдумував, як вирватися з облоги.

Він суворо заборонив городянам під будь-яким приводом виходити з міста і поставив біля брами й на мурах пильну варту.

Цей наказ дуже налякав жителів Темеси: вони вже передбачали всі небезпеки й злигодні довгої облоги і оточення з моря. Вони гадали, що Красс саме так зробить, і заздалегідь уявляли собі всі жахи голоду.

Спартак скористався з їхнього переляку. Коли правителі міста звернулися до нього за дозволом покинути місто, обіцяючи дати зброю, продовольство і гроші, він відповів їм, що єдиний засіб уникнути жахів облоги й голоду — віддати всі їхні рибальські кораблі і човни. Крім того, послати на берег, де стоїть його кіннота і три піших легіони, всіх корабельних майстрів, які є в місті, і дати їм також скільки потрібно дерева, щоб збудувати невеликий флот і ним переправити військо до Сіцілії.

Міські власті і патриції Темеси погодилися, погодився й простий народ, і незабаром на березі моря сотні майстрів з допомогою багатьох тисяч гладіаторів жваво почали будувати невеликі, але численні кораблі.

Тим часом Красс зайняв позиції, щоб не випустити ворога, і послав гінців до Турії, Метапонта, Гераклеї, Таранта і Брундізія з вимогою прислати якнайбільше машин для штурму. Він добре розумів, що без таранів, баліст і катапульт облог а могла б затягтися надовго.

В цей час, поки один готувався завзято штурмувати Темесу, а другий збирався перебратися до Сіцілії, щоб звідти починати ще більшу війну, Евтібіду весь час гризла нестерпна жадоба помсти. Одного разу вона сміливо, як завжди, сама, блукала римським табором, і їй захотілось оглянути околиці міста, підійти ближче до ворожої варти, щоб дізнатися, чи немає де-небудь легшого доступу до мурів для несподіваного штурму.

Наказавши двом рабиням, яких купила в Таранті, приготувати брунатної мазі, вона кілька днів мастила нею руки, обличчя і шию так, що зовсім стала схожою на справжню ефіопку. Потім, одягшись рабинею і зібравши своє руде волосся під темною широкою. пов'язкою, вийшла одного разу перед світанком з глиняною амфорою в руці з римського табору, ніби рабиня, яка йде по воду. Евтібіда попрямувала до горбів, де височіли стіни Темеси. Місцеві хлібороби сказали їй, що на схилі одного з горбів є джерело.

Удавана ефіопка обережно пробиралася в темряві і, дійшовши до джерела, почула тихі голоси і дзенькіт зброї. Вона зрозуміла, що біля джерела, певно, стоїть когорта гладіаторів.

Тоді вона потихеньку звернула ліворуч і пішла попід схилом, щоб роздивитися це місце.

Пройшовши вже з півмилі, Евтібіда спинилась, озирнулася навколо і в півтемряві світанку побачила серед темної купи дерев якусь будівлю. Вона пильно придивилась і впізнала храм.

Хвилину постояла міркуючи і рішуче пішла до храму, який стояв досить далеко від мурів міста і, мабуть, не був зайнятий гладіаторами.

За кілька хвилин вона підійшла до будівлі. Храм був невеликий, але дуже гарний, увесь з мармуру, побудований в доричному стилі. Евтібіда одразу збагнула, що цей храм присвячений Геркулесові Оліварію і що тут гладіатори не вартують. їхні дозорці були з другого боку на відстані двох пострілів з лука. їй заманулося ввійти всередину.

Храм був порожній, і Евтібіда хотіла вже вийти, коли раптом помітила старика в одязі жерця Геркулеса. Він стояв задуманий, спершись на