Літо обіймів та поцілунків - Емілія Дзвінко

— Ти якраз вчасно, — каже хлопець. — Допоможеш мені з кухні перенести сюди фрукти.

— А я вже було подумала, що ти все зробив сам, —жартую і йду до кухні слідом за Данилом.

— Набагато цікавіше щось робити разом, — обертається Данило і передає мені дерев'яну тацю з фруктами. В цьому домі дуже багато всього дерев'яного, треба буде запитати Данила про це. Сподіваюся, що то не зарахується як особисте, бо в мене вже багатенько питань до хлопця назбиралося.

Данило приносить на терасу високу табуретку і ставить на неї дерев'яну підставку. А на підставку кладе невеликий чавунний горщик на пальнику з нержавіючої сталі. 

— Ти збираєшся  суп варити? — цікавлюся. Не дуже розумію, що відбувається. — Якщо так, то ти мене вже вразив, тож не треба. Достатньо буде вина з фруктами. 

— Мартусю, ти мене недооцінюєш, — усміхається Данило. — Хоча, суп також непогана ідея. Але іншим разом. 

— Кажи вже, що задумав, бо я починаю злитися.

— Жінки і терпіння — речі не сумісні, так? — дражниться Данило. 

— Краще не випробовуй це саме терпіння … 

— Мартусю, ми з тобою готуватимемо фондю, — нарешті озвучує Данило свою затію. А мені стає незручно, бо вперше чую про цю страву, хоча не вважаю себе затурканою в плані кулінарії. 

Хлопець помічає мою розгубленість і одразу пояснює, що це таке. 

— Фондю — це альпійська страва з давньою історією. Її готують швейцарці, французи, німці. Загалом, майже всі європейці, бо це просто і смачно. Якщо коротко, то це плавлений сир в який вмочують шматочки хліба. Варіації є різні. 

— Тепер розумію для чого ця штука, — вказую пальцем на горщик.

— Прекрасно, — каже хлопець. — Ми з тобою обов'язково спробуємо класичне сирне фондю про яке я розповів, але не сьогодні. 

— А що тоді сьогодні буде? — дивуюся я.

— Сьогодні буде шоколадне фондю. У мене є запаси білого, чорного та молочного. Спробуємо різні варіанти з шоколадом. Повір мені — це дуже смачно. 

— Зізнавайся, ти часом не шеф-кухарем працюєш, бо підозріло добре орієнтуєшся у всіляких кулінарних лайфхаках.

— Ні, я не шеф-кухар, — відповідає Данило. — Навчився добре готувати у студентські роки. Ця звичка завжди працює, коли хочеш вразити дівчину.

— І не посперечаєшся, — згоджуюся я.

— Вмощуйся зручніше і дивися уважніше, бо зараз буде магія, — каже Данило і запалює пальник.

Я спостерігаю як повільно топиться шоколад і його запахом наповнюється вся тераса. Сонце красиво закочується за обрій, а Данило вмокає в шоколад полуницю і дає мені скуштувати першою. Це справді магія.