Анна Київська - Режин Дефорж

— Це фіалки, — сказав єпископ Роже.

— Фі-ал-ки, — повторила вона по складах. Ще в Празі княжна попросила єпископів та придворних дам навчати її мови майбутнього чоловіка. В цій справі вона виявила себе вельми здібною. Не минуло й місяця, і Анна вже не тільки розуміла французьку, а й могла перемовитися кількома словами зі своїми дамами та Госленом Шонійським, якого підкорила собі остаточно. Він був перший у довгому списку рицарів, що приходили служити душею й тілом тій, кого вони називали «наша пані з далекої країни».

Розчарована від’їздом Пилипа та бояр, Анна намагалася розвіяти своє горе й нудьгу тривалою верховою їздою в товаристві рицарів зі своєї охорони; спершу єпископи дивилися на це з тривогою, потім змирилися. Тільки Олена, побоюючись за здоров’я й добре ім’я своєї годованки, не спускала з неї невсипущих очей. Коли зупинялися відпочити, Анна брала гуслі й наспівувала пісень, що їх невдовзі підхоплювали Олена та Ірина; ці пісні навіювали на слухачів глибокий смуток.

Одного вечора, коли подорожні занепали духом дужче, ніж звичайно, Гослен Шонійський вигукнув:

— Та ж ваша країна — це край плаксійок!

Ярославова дочка не зовсім добре зрозуміла зміст його фрази й попросила перекладача допомогти їй. А тоді кинула гнівний погляд на Гослена й, плеснувши в долоні, сказала кілька слів рідною мовою. Олена й Ірина підвелися, дружинники з охорони її дядька підійшли ближче — хто з сопілкою, хто з гуслями чи цимбалами — і на знак княжни заграли захопливу, шалену мелодію, а потім кинулися в танок, який усі сприйняли за справжню виставу. Анна приєдналася до дружинників, співаючи, танцюючи й сміючись перед сторопілими франками, що зроду не чули такої нестримної музики.

Єпископ Готьє, який дуже піклувався про літературу (його називали Всезнавець) і тримав у своєму місті Мо співаків та музик, похитав головою, вражений цією злагодженою грою і невимушеністю русичів у поведінці з донькою свого князя. Що ж до єпископа Роже, то цей подумав, що майбутня королева з таким темпераментом неодмінно спокусить короля Генріха й швидко народить наступника французького престолу.

— Бачите, вельможний Гослене, — промовила Анна з побагровілими щоками, трохи засапавшись, — ми не такі вже, як ви сказали… плаксійки! У нас теж уміють веселитися.

Не встиг він відповісти, як Анна різко відвернулася й пішла до свого повоза.

У наступні дні вона вже намагалася чергувати сумні пісні з веселими, граючи на нервах і почуттях французів.

Герцог Верхньої Лотарінгії Жерар Ельзаський прийняв наречену короля Франції разом з єпископами Меца, Тула й Вердена; він привітав її від імені свого сюзерена — імператора Германії. Після двох днів святкувань подорожні полишили Тул, зачаровані виявленою їм тут гостинністю.

— Княжно, перед вами Франція!

Отже, це тут починається її нова батьківщина? Анна, всупереч волі єпископів, їхала верхи поруч із Госленом, засипаючи його запитаннями.

— Чому тутешні люди так убого вдягнені? Чому вони такі худющі?.. Чи багато тут шкіл?.. Що ці люди їдять?.. Я бачу самі тільки ліси, чи вирощують у вас хліб?

Гослен Шонійський намагався відповісти на всі її запитання. Він ніколи не помічав, що селяни в його країні худі. Звісно, чимало років давався взнаки неврожай і голод, але останнім часом справи в селян пішли на краще. Що ж до шкіл, то їх не багато й призначені вони тільки для знаті.

— У вас зовсім не так, як на Русі. Мій батько вельми дбає про те, щоб діти з простолюду навчалися читати.

Вони під’їздили до Реймса, міста, де Генріх і Анна мали зустрітися. Королівські посланці повідомили, що король нетерпеливиться й воліє, аби вінчання й коронування відбулося того самого дня. Роже Шалонський, на відміну від Готьє де Мо, теж дотримувався такої думки.

— Це добре, що вінчання відбудеться якомога скоріше, — казав перший.

— Куди розумніше було б кілька днів зачекати, хай би княжна відпочила, — відповідав другий.

Гослен помирив їх, промовивши:

— Хіба ви забули про волю короля?

Прелати вгамувались і приготувалися передати своєму монархові королеву, по яку їздили так далеко; зазнавши стільки тривог, натомившись, вони сподівалися домогтися за це певних вигод для своїх єпархій…

Неподалік від Реймса Анну та інших жінок з її почту провели до монастиря, ігуменя якого була родичка майбутнього чоловіка княжни.

— Сестро моя, ласкаво просимо вас до дому нашого Господа Ісуса Христа. Тут ви пробудете до завтрашнього дня, празника, коли дух святий зійшов на апостолів. Король, мій кузен, прийде по вас особисто.

— Дякую вам.

— Сподіваюсь, ваше коротке перебування в нас принесе вам приємність. Я наказала приготувати купіль. Там уже чекають на вас служниці.

Анну скупали, розтерли, напахтили, розчесали і вдягли в сукню на білячому хутрі; час напередодні свого весілля вона провела, слухаючи легенди рідного краю та колискові пісні дитинства; помолилася княжна аж уранці.

Розділ дев’ятий

ВІНЧАННЯ Й КОРОНУВАННЯ НА ЗЕЛЕНІ СВЯТА 19 ТРАВНЯ 1051 РОКУ

Король відрекомендувався Анні одразу ж після утрені, на якій вона побувала. Незважаючи на безсонну ніч, свіже обличчя дівчини сяяло під шапочкою, що їх носили київські княжни. Ідучи на зустріч із Генріхом, Анна заявила, що вдягнеться тільки в те, що привезла з собою із дому.

— Яке вам діло до мого вигляду! — відповіла вона єпископам.

Тож король Франції побачив перед собою княжну, вдягнену, мов візантійська імператриця. Вона була гарніша, ніж йому розповідали єпископи, і в своєму вишитому самоцвітами важкому вбранні викликала у нього ніяковість. Анна вклякла перед майбутнім чоловіком і поцілувала йому руку. Він допоміг їй підвестись і вклонився.

— Ласкаво просимо вас до вашого королівства, княжно Анно.

— Дякую вам, володарю.

Ось такий був цей чоловік, за якого її віддав батько. Впродовж усієї довгої подорожі Анна уявляла його то високим і огрядним, то низьким і худим, то старим і негарним, то вродливим, але завжди сповненим чоловічої впевненості, яка була властива її братам. Та король Франції був чоловік не низький і не високий, не худий і не огрядний, не вродливий і не потворний, не молодий і не старий; він мав на диво тонкий голос, розманіжені, надто червоні губи і мляво рухався. Маленькі пильні очі блищали на невиразному обличчі, яке пожвавлювала рудувата, всіяна сивиною борода. Голова з довгою чуприною була обперезана широкою золотою пов’язкою, інкрустованою грубо обшліфованими самоцвітами. Низ його туніки й рукава були прикрашені зітканими із золота й білого шовку стрічками,